Глава 4

Глава 4. Шторм і правда, що краще б не знати

Наступив ранок. Я прокинувся від того, що вікно сильно дрижало. За ним бушував справжній шторм — вітер ревів, наче чудовисько, дощ заливав усе, і небо було чорним, ніби ніч не закінчилась.

Я дістав блокнот, сподіваючись побачити щось нове. Хотів сам щось намалювати, але нічого не виходило. Сторінки залишались порожні. Прогортаючи далі, я зупинився — там з'явився новий малюнок. Це була історія директора.

Я втупився в сторінку.
Серце почало битися швидше.
Малюнки були моторошні.
Я побачив дітей... сльози... крики... І самого директора.

Оказується, він торкався до мого блокнота вчора, і тепер його історія відкрилась.
Те, що я побачив, змусило мене здригнутись.
Виявилося, що директор — насильник. Він знущався з дітей… У школі. Можливо, навіть із дорослих. Це було страшно.

Мене охопила паніка. Я повинен був негайно повідомити Олі. Вона єдина, хто знає про блокнот. Я схопив телефон — мережа ледь тягне. Написав їй:
"Терміново. Поговорити. Це про директора."

Та відповіді не було.

Шторм набирав обертів. Діти до школи не пішли. Всі сиділи вдома. Було страшно. Дощ стікав по вікнах, і здавалося, що самі небеса плачуть.

До моєї кімнати зайшла мама.
— Ти сьогодні нікуди не йдеш. Бачиш, що робиться? Шторм. Це небезпечно.

Я тільки кивнув. Весь день пройшов як у тумані. Я не міг ні їсти, ні дивитись фільми.
Шторм не припинявся. Я ліг у ліжко, тримаючи блокнот біля себе. І хоч усе навколо лякало — найбільше страшило те, що я дізнався.