Глава 9

​Сміх Маріанни, наповнений божевільною владою, наче фізично штовхав героїв. Вони розуміли, що час спливає, і кожен момент наближає апокаліпсис.

​«Кір, показуй, де льох!» — крикнула Оля.

​Вони увірвалися до будинку. Всередині було гаряче, як у печі. Макс і Кір кинулися на кухню, щоб дістатися до люка.

​Маріанна, почувши шум і усвідомивши, що вони вже всередині, зловтішно посміхнулася. Вона швидко відірвалася від свого глобального малюнка.

​«Вони хочуть завадити мені? — прошепотіла вона, дивлячись на блокнот. — Що ж, вони отримають власну розвагу».

​Рука Маріанни метнулася. Вона почала малювати на новій сторінці невеликі, дивно вигнуті фігурки. Ці фігурки не були людьми, вони були скляними ляльками — чистими, прозорими, з абсолютно порожніми очима. Вона намалювала лише п’ять таких ляльок, і вони одразу з’явилися в холі будинку.

​Макс і Кір дісталися до кухні і вже намагалися відсунути килимок, що прикривав люк. Раптом з коридору почувся дзвінкий, механічний стукіт.

​Це були ляльки. Вони рухалися неприродно, їхні скляні кінцівки видавали пронизливий, кришталевий звук.

​Діана, Оля, Соня та Ліза зайняли оборону в коридорі, намагаючись не пустити ляльок до кухні.

​«Не торкайтеся їх! — крикнула Оля, згадавши, що блокнот створює непередбачувані пастки. — Я не знаю, що це за...»

​Але було запізно. Одна з ляльок, неймовірно швидка, як пущена стріла, вдарила Олю по руці. Удар був несильний, але лялька була немов джерело зарази.

​Оля застигла. Її шкіра почала миттєво тверднути і ставати прозорою, як кришталь. Її обличчя, налякане і шоковане, перетворилося на скляну маску. Вона зробила один останній, безпорадний рух і впала на підлогу, ставши скляною лялькою.

​Діана, Соня та Ліза відсахнулися від жаху.

​Тим часом, друга лялька, торкнувшись скляної Олі, миттєво розмножилася! Їх стало на одну більше!

​Макс, почувши дзвін і крик, обернувся. Він побачив свою Олю, перетворену на неживу, порожню скляну фігуру. Порожні, скляні очі, які секунду тому були сповнені рішучості.

​Біль пронизав його, як ніж. Він кинувся до неї, але Кір вчасно схопив його.

​«Максе, ні! Ти бачиш? Вони розмножуються! Якщо ти торкнешся...»

​Кір відтягнув його, не даючи підійти до Олі. Макс був пригнічений. Він обійняв Кіра, притиснувши його до себе, і вони сильно обнялися у спільній скорботі. Це була їхня перша велика, гірка втрата.

​«Ми повинні йти! — прохрипів Кір. — Ми нічого не можемо зробити зараз!»

​Ляльок ставало все більше. Діана, Соня та Ліза кинулися геть, розуміючи, що вони не можуть боротися з тим, що розмножується від дотику.

​У відчаї, бачачи, що їхня місія провалена, а дорога до люка заблокована скляними ворогами, Макс, Кір і дівчата сховалися у старому чулані. Вони зачинили двері, їхні серця шалено калатало.

​Вони опинилися у пастці. Вони не врятували Весту, вони не зупинили Маріанну, і вони втратили Олю.

​Нагорі Маріанна чула шум і переможний дзвін ляльок. Вона почула крики, і вони були для неї музикою.

​Вона навіть не підозрювала про свою доньку. Її єдиною метою тепер був глобальний хаос.

​Маріанна повернулася до блокнота. Вона взяла ручку і продовжила малювати апокаліптичний пейзаж світу.