Глава 5

​Макс, Оля та Кір кинулися до будинку Вести. Кір, знаючи планування, вів їх через задній двір. Дощ посилився, перетворюючи клумбу, де щойно лежав блокнот, на багнюку.

​Вони не встигли, Маріанна вже повернулася. Її лютий крик доносився зсередини.

​«Ти ніколи більше не вийдеш звідси, поки не забудеш про цю річ!» — кричала вона на Весту.

​Макс вирішив діяти швидко. «Кір, ти знаєш, де додатковий ключ або запасний вхід?»

​«Є старий сарай у дворі. Можна пробратися через нього до вікна на кухні, — швидко прошепотів Кір. — Але це дуже ризиковано».

​Поки Кір і Макс, користуючись своєю спритністю, відволікали Маріанну, стукаючи у фасадні двері, Оля побігла до сараю. Вона прослизнула через задній вхід і, завдяки пораді Кіра, змогла піднятися на дах і залізти у вікно на кухні.

​У кімнаті панував хаос. Побачивши Олю, що стрибнула з вікна, Веста кинулася до неї.

​«Швидше! — прошепотіла Оля, хапаючи її за руку. — Макс відволікає її. Біжи!»

​Дівчата вибігли через кухню до вхідних дверей. Макс, який щойно закінчив словесну перепалку з Маріанною, побачив їх.

​«Ходімо!» — вигукнув він.

​Всі четверо — Макс, Оля, Кір та Веста — стрімголов кинулися геть, зникаючи у дощовій мідно-сірій мряці. Маріанна, зрозумівши, що її донька втекла з новими друзями, закричала, як поранений звір. Веста була врятована.

​Соня і Ліза були нерозлучними. Вони були кращими подругами з дитинства і мали спільне захоплення: спостерігати за іншими.

​Вони часто прогулювалися похмурими ранками, ідучи до школи. Сьогодні вони йшли, як завжди, під парасолькою, обговорюючи останні плітки.

​Соня була прагматична, але схильна до авантюр, завжди шукала, як зробити життя більш захоплюючим. Ліза, навпаки, була більш обережною і уважною до деталей, але завжди йшла за Сонею.

​Вони були свідками всього: і дивного поспіху Вестиної матері вранці, і тепер бачили, як чотири мокрі постаті мчали, не озираючись, геть від будинку.

​«Ти бачила, як ті четверо бігли? Наче за ними чорти женуться», — хихикнула Соня.

​«І це донька Маріанни… Вона вся в сльозах», — зауважила Ліза, уважно дивлячись на зачинені двері будинку.

​Вони попрямували до школи, але відчуття чогось незвичайного не полишало їх. Їм подобалося бути в курсі подій, а ця історія явно пахла таємницею.

​Маріанна, не знайшовши блокнота і Вести, була в люті. Вона не могла викликати поліцію, адже це лише приверне увагу до її таємниці. Їй потрібні були очі, вуха і руки.

​Вона швидко переодяглася і вирушила на пошуки. Коли вона проходила повз шкільний стадіон, її погляд зупинився на Соні та Лізі, які, на відміну від усіх, уважно розглядали її будинок. Вони виділялися своєю цікавістю.

​Маріанна, з холодною рішучістю, підійшла до них.

​«Дівчата, — її голос був на диво спокійний, хоча в очах горів вогонь. — Я бачила, що ви тут гуляєте. Мені потрібна ваша допомога».

​Соня та Ліза, здивовані, зупинилися.

​«Моя донька… її викрали божевільні підлітки. Вони вкрали дуже цінну сімейну реліквію. Я дам вам багато грошей — стільки, скільки ви собі не уявляєте. Але мені потрібен лише той блокнот».

​Маріанна назвала величезну суму, яка змусила очі Соні загорітися.

​«Який блокнот?» — запитала Ліза, намагаючись зберегти незворушний вигляд.

​«Зовсім звичайний, сірий. Його забрали той хлопець і двоє приїжджих. Мені потрібен він. Якщо ви його знайдете, гроші ваші».

​Соня і Ліза переглянулися. Це була небезпечна гра, але винагорода була надзвичайно привабливою. Це було саме те, чого вони завжди шукали: таємниця і пригода, підкріплена великими грошима.

​«Ми згодні, пані Маріанно, — рішуче відповіла Соня, а Ліза лише мовчки кивнула. — Ми його знайдемо».

​Тепер Маріанна отримала те, що хотіла: двох шпигунів-ентузіастів.

​Макс, Оля, Кір та врятована Веста отримали перепочинок, але ситуація лише загострилася. Тепер у них є двоє нових ворогів – Соня та Ліза, які працюють на підступну Маріанну.