Глава 104

- Юля, це ти? – Нерозбірливо пробурмотів батько, не відкриваючи очей. Я різко видихнула повітря. Він нас плутає? Може приїжджала швидка і дала йому заспокійливе?

- Моя дівчинка. Я не вірю, що ти померла. Я не бачив тіла, вони написали в газетах, що яхта, на якій ти перебувала в той день, вибухнула. Ніхто не врятувався. Нікого не залишилося в живих... Юлечка, мила, поговори зі мною!

 Я втратила дар мови на час. Я і хотіла розбудити батька, але впала в якесь дивне заціпеніння. Мені треба було вислухати його до кінця. Я за цим прийшла.

- Це вона у всьому винна. – Раптом продовжив батько свій дивний монолог. - Спочатку твоя мати. Поїхала в іншу країну в пошуках кращого життя і кинула вас з Вікою на моїх руках. Ти завжди була схожа на неї. Ти завжди хотіла більшого, Юля! Але твої бажання так і залишилися би тільки бажаннями, якби не вона. Не Віка. Я і не підозрював, що вона настільки лукава.

Вона все життя зневажала публічність, цих зірок з екранів телевізора. «Життя напоказ», – говорила Віка, і я вірив, у те, що вона говорить щиро. Що їй потрібно щось більше. Сім'я, любов. Прості людські якості, які я з дитинства виховував у ній. Чесність, самостійність, щирість. Незалежність. А вона... одного разу вона зникла. Потім приїхала, буквально на годину, попередити, що знайшла роботу, дуже секретну. Я повірив. Ти – ні. І не даремно. Юля, ти мала рацію.

Я пам'ятаю, коли я повернувся з лікарні після операції на серці, ти зізналася мені, що бачила Віку в лікарні. Вона не зайшла, не змогла. Тому що стала зіркою. Однією з тих, кого так зневажала раніше. Ти розповіла все. Про те, що Віка зараз живе заможно і цурається нас. Що вона заробляє не чесною працею, а тим, що промиває мізки таким же молодим дівчатам, як ти. Вона пропагує потяг до красивого життя, де не треба працювати взагалі.

Співжиття з чоловіком, замість шлюбу, сім'ї й дітей. Її релігія тепер, як ти там сказала, Юля? «Дизайнерські манатки, брендова косметика, дорогі ресторани. Шикарні машини, і нескінченне самолюбування». Віка пішла від нас, щоб показати на своєму прикладі всім молоденьким дівчатам: «роби як я, фотографуй себе, будь розкутою і красивою, і світ буде біля твоїх ніг». Дурні маленькі дівчинки. Вони ж вірять їй! Вірять, як ти,  повірила їй.

 Тільки через Віку ти знайшла в собі сили «кардинально змінити своє життя». Але забула про те, що на кожну щасливу красуню знайдеться інша. Ще молодше, ще більш вдала, ще гарніше... на жаль, у світі багатих і знаменитих, куди так хотіла потрапити Юля, пропозиція набагато перевищує попит. І ні одне вдале селфі в соціальній мережі не відкриє всі двері. Якби не Віка, не те, ким вона прикинулася, то ти, Юля, була би жива... господи, за що? За що ти відняв у мене дочок?!

- Тату, це я. – Твердо промовила я, доторкнувшись до його плеча і встаючи на білу пляму світла, щоб він впізнав мене. – Це я, Віка. Ти не втратив мене. Я з тобою.

- Пробач, люба. – Тато відвернувся. Чи від світла, то... від мене? - Я так не можу. Не зараз.

- Я повернулася, тату. Мені подзвонила мама. Вона сказала, що ти сам мені про все розкажеш.

- Ви з твоєю мамою одинакові. – Раптом зі злістю промовив батько. - Я й не здогадувався раніше, наскільки ви схожі. Обидві донезмоги хитрі й безпринципні. Обидві звикли загрібати жар чужими руками.

- Що?! – Я відсахнулася, але батько продовжив…