Глава 94

- Ви розумієте, правила... – Завчено почала дівчина, і несподівано здригнулася, як від удару струмом, дивлячись на мене. В її обличчі промайнуло впізнавання.

- А ви випадково не б'юті-блогер Вікі?!

- Так. – Буркнула я, і медсестра захоплено ахнула:

- Так що ж Ви відразу не сказали?! Я ж ваша фанатка! Дивлюся кожен прямий ефір... ой, а можна з вами сфотографуватися?

- А до Руслана пустите? – Я зробила стійку, як голодний пес на ковбасу. Медсестра активно закивала і вихопила телефон, взявшись клацати мене, себе і мене з нею в різних ракурсах. Потім провела мене в палату і вичікувально застигла, не прибираючи телефон з рук. Я кинулася до Руслана й обійняла його. Після лікарського втручання він виглядав краще. Медсестра непомітно пішла, залишивши нас наодинці.

- О, Ви вже зайшли? А хто Вас пустив? – Наше єднання з Русланом порушив лікар у білому халаті. Я сіпнулася від несподіванки.

- Ніхто. – Ввічливо мовила я, не бажаючи підставляти добру медсестру.-А що з ним?

- Жити буде. – І лікар почав розмовляти зі мною. Потім повів до свого кабінету, аби владнати формальності щодо оформлення. І я не помітила, як промайнуло більше як пів години...

***

Вийшовши у лікарняний хол на першому поверсі, щоб зняти готівку в банкоматі, я заціпеніла. В буквальному сенсі цього слова. Лікарні оточували незнайомі люди. В основному дівчата. Вони намагалися прорватися крізь охорону, тикали камерами своїх смартфонів, і кричали: «Дивись, це Вікі йде! Ні, це не вона, он вона далеко у ліфт заходить! Ні, Вікі зараз зі своїм хахалем! Вони в аварію потрапили! А що? Так п'яні були! Або і того гірше... може, наркотики? Ні, Вікі не могла, вона не така! Це все він! А хто він? Я думала це Єгор Герш, відомий співак! Не якийсь бізнесмен, навіть не зірка, у нього ще навіть не розкручений...»

Почувши цю вакханалію, у мене волосся заворушилося на потилиці. Це що, всі мої прихильниці?! Але... як вони можуть так поводитися в громадському місці! У лікарні! І як вони дізналися про те, де я? І про Руслана? О, ні... я майже в голос застогнала. Медсестра, що робила нескінченні фото і селфі. І провела мене до Руслана. Напевно, ця підла... ще й зняла відео, як я обіймаю його. І злила інформацію в мережу. І це тільки перші ластівки. Такі нахабні ластівки, треба сказати...

- Дівчина, ми змушені попросити Вас піти. – Звернувся до мене охоронець лікарні.

- Але я...

- З Вашої вини порушується спокій пацієнтів. Утихомирте натовп, або ми викличемо поліцію. – Перспектива сісти до буцегарні мене зовсім не надихала, і я, якщо чесно, готова була піти в паніку, якби не мій особистий ангел охоронець, який зараз трохи схожий на демона, не виглянув із-за мого плеча.

- Ну і справ ти накоїла, красуня! Пішли в затишний куток, якомога далі від очей і вух лікарняного персоналу, поговоримо! – Ми відійшли та залишилися з Гіром наодинці.

- Алекс Гір! – З полегшенням видихнула я, і була готова вішатися йому на шию, як нежданому спасителю, але Алекс лише виставив вперед долоні.

- Тільки без рук! Вікі, я забираю тебе. Прямо зараз. Через чорний хід. А з цими божевільними нехай поліція розбирається.

***

Автор прихворів і сумує. Ми з музом жадаємо ваших коментарів і теплих слів, якщо вам подобаються щоденні продочкі)) я намагаюся для вас, пишу навіть в розклеєному стані)