Глава 72

Тим часом, у невеличкому кабінеті відомої квартири Россманів, зараз панувала напружена атмосфера. Руслан майже витанцьовував від нетерпіння навколо Дема, що занурився в невеликий ноутбук, де швидко набирав якусь комбінацію цифр.

- Ну що, вона відкрила листівку?! Спрацювало?! Ти знаєш, де вона зараз?!

- Не так швидко, Руслан. – Поморщився Дем, відкинувшись на шкіряному кріслі, втомлено потер перенісся, де виразно виднівся слід від дужки окулярів, які він тільки що зняв. - Чесно, я не розумію твоєї маніакальної залежності від цієї дівчини. Так, вона симпатична, так, мила, але...  ти розумієш, я заради тебе зараз порушив закон? Я, грубо кажучи, створив вірус і запустив їй в телефон, щоб відстежити її кінцеву точку геолокації. Ти повинен мені, як земля колгоспові. І що на ній світ клином зійшовся? То вона динамила тебе, а потім збиває машиною і йде на контакт. То навпаки, відштовхує і погоджується на зустріч на наступний день. Щось тут нечисто.

- Ось тому я і попросив тебе про послугу. – Образився Руслан. - Мені плювати на її динамо, на її примхи. Я давно закоханий в неї та готовий терпіти й чекати. Але я не хочу, щоб з мене робили дурня і розводили, як останнього лоха. Якщо у неї хтось є і вона водить мене за носа, грає мною, я цього не допущу.

 Дем зітхнув, знову надягаючи окуляри.

- Саме тому я погодився допомогти тобі. Але врахуй, Междієвський. Це в останній раз, коли я лізу без попиту в життя цієї дівчини. Якщо ти закоханий і поважаєш її, то не будеш більше вдаватися до таких методів. Ну ладно, я пробив по базах і знайшов номер її телефону, хоча, підкреслюю, він був засекречений. Але те, що я зробив зараз... чесно, це дуже бридко.

- Вистачить нотацій, Дамір. Дай мені адресу, і я сам буду замолювати свої гріхи. – Насупився Руслан. Дем натиснув кнопку і геолокація висвітилася на екрані. - Все, вона припаркувала машину. Я умиваю руки.

- Господи, та це на околиці міста! Що вона забула за останнім кільцем замка? – Ошелешено спитав Руслан сам у себе. А потім, прийшовши до тями від шоку, почав переписувати точну адресу. Їхати йому туди понад годину ...

***

Я припаркувалася за пару кварталів від мого будинку, неподалік від клубу, де я проводила заняття з самооборони. Я не хотіла, щоб мій тато і Юля щось дізналися, тому заздалегідь вжила заходів шифровки. Дорогий магазин натуральних перук за добу виготовив мені на замовлення повну копію моєї минулої зачіски – довге русяве волосся. У пакеті, що я взяла з собою, я захопила одяг з минулого життя – старі джинси й светр, дуту куртку. А зараз, відчуваючи якесь спустошення, я дістала кишенькове дзеркало і засіб для зняття макіяжу. І почала змивати нове життя, образ Віки. Повільно, поступово. Я знову ставала собою ...

Через пів години...

Перший етап, можна сказати, був успішно пройдений. Моє маскування вдалося на всі сто відсотків. Тато і Юля були вдома і дивилися телевізор. І дуже зраділи моєму візиту. Я тиждень тому подзвонила їм, і сказала, що їду в невелике містечко в Європі на юридичне стажування від фірми. Криве пояснення, але воно спрацювало. Комар носа не підточив – Гір навіть напрягся замовити у фотошопера фотки «минулої мене» на тлі життєрадісних жителів Мурсії – невеликого іспанського містечка. Брехати не хотілося, але довелося. Я набрехала з три короби про нову секретну роботу в Мурсії, про те, що це тимчасово. Про те, що такий шанс випадає раз у житті. Коли побачила недовіру в очах Юлі й тата, то посилила натиск і натякнула на багатого шанувальника, який просив зберегти анонімність.