Глава 71

- Приємно чути, що ти цікавишся моїм життям так само активно, як я твоїм. – І знову цей дивний сміх на тому кінці дроту. Я зловила себе на тому, що качаю головою.

- Моє життя, як на долоні. Варто підписатися на мій блог і вуаля. А от щоб дізнатися про твоє, потрудитися доведеться.

- Ну так, ми прості смертні, винахідники не ведуть блог. Але, особисто я готовий поділитися самими таємними подробицями з тобою, сам на сам, десь у затишній кафешці, без зайвих свідків. Ти як на це дивишся? – Я вловила у його голосі легке тремтіння і посміхнулася про себе. Так, крутий хлопак не настільки крутий, як хоче позиціювати себе. Приємно, що я його так хвилюю.

- Пробач, винахідник, повертайся до своїх проводків, трубочків і рідин, а також електродів. На сьогодні у мене плани. Зате завтра я вільна, як птах.

- У тебе там що, побачення? – Ображено простягнув Руслан. Я стримала сміх.

- Ага. Причому не з однією людиною, а з цілою юрбою. Междієвський, йди гуляй і не допитуй мене, все одно не визнаю.

- Гаразд. – Пробурчав Руслан на тому кінці дроту після невеликої паузи. – Я тобі на вотсап листівочку там скинув. Відкрий її, будь ласка. Прямо зараз. Старався, вибирав.

- Ну ти й романтик, блін! – Я вже не ховаючись, хихотіла, відкинувшись спиною на зручне шкіряне сидіння машини. - Домовилися!

- Тоді до завтра. Я тобі подзвоню. Листівку не забудь подивитися. – І Руслан відключився. Я тільки знизала плечима і влізла у вотсап. Кілька повідомлень від Гіра і купа смайликів від Мії. Мій номер був добре засекречений, тому я здогадувалася, що це Дем постарався і видав Руслану всі «явки і паролі». Головне, щоб його геніальний програміст не копнув глибше і не розкрив моє інкогніто. Але ні, моя таємниця добре захована стараннями Гіра та інших надійних людей. Так що там за листівка? Я натиснула на посилання й у мене на екрані заіскрився стразами та блискітками букет квітів. Від Руслана. Це так мило... а в підписі стояло: «такий же чекає на тебе вдома». Я зітхнула.

У мене більше немає дому. Гір зняв мені квартиру, завтра я їду туди. Мій справжній дім, куди я зараз прямую, закритий для мене на найближчі три місяці. А квартира, де жила Ніка, ніколи не була моєю. Я навіть не була там жодного разу. І трохи сумно, що туди сьогодні відправили красивий букет і консьєрж його прийняв, і я його навіть не побачу. Він просто зів'яне там.

 Мій перший букет від Руслана. Але ні, не перший – для Нікі то він висилав багато букетів, а я ж типу вона зараз. Я весь час забуваю, що у них вже була своя історія до мене. Історія закоханості з його боку та ігнорування з її. Він слав їй квіти, він кликав її на побачення, він намагався з нею говорити на загальних заходах, але вона відповідала йому лише мовчанням. А зараз Руслан, напевно, ламає голову, що змінилося. Чому неперевершена Віка змінила гнів на милість. І йому невтямки, що це не вона  змінилась, що просто Нікі – підмінили... мною.