Глава 62

- Вибач мене. Я бовкнув не подумавши.

- Схоже, це твоє кредо. Не думати по життю. – Зла іронія у мене завжди від зубів відскакувала.

- Дай мені пояснити. Вся твоя тирада ... ти неправильно зрозуміла. Це не моя дочка. А дочка мого кращого друга і за сумісництвом співробітника Даміра-Россмана. І його дружини відповідно.

- А кращої легенди ти придумати не зміг? Я не вірю тобі, Руслан! – Я стійко тримала оборону. А чоловік поруч зі мною приходив у відчай, так і не достукавшись до мене.

- Я доведу. Поїхали. Сідай разом з Євою на заднє сидіння, а я відвезу нас до Россмана.

- Чого?! Мені що, робити нічого?!

Але Руслан якимось чудесним чином перетворився з розмазні у справжнього чоловіка, вірніше бика, який пер на тореадора, не бачачи перешкод перед собою. Він спокійно потягнувся до мене і передав мені дитину. З рук на руки. І наші пальці стикнулися, а у  мене на секунду закрутилася голова. Я ніколи би не повірила, але нас вдарило струмом. Крихітним розрядом. Збіг? Випадковість? Але скільки їх відбулося в моєму житті останнім часом? Я міцно пригорнула до грудей затихшу Єву і просто дивилася в очі Руслана. Він тим часом йшов до відкритої навстіж машини.

- О, тобі пощастило, ключі й тачку не сперли.

 Мене пересмикнуло від його оптимістичних настроїв. Алекс Гір би мене вбив після цього. Я би ніколи не відпрацювала таку машину. Тому подумки промовила хвалу богу за черговий фарт. А Руслан тим часом вичавив педаль газу.

- Вибач, що не даю тобі покерувати, але я старомодний. Я вважаю, що хлопець повинен вести машину, коли з ним дівчина.

- Навіть якщо це авто дівчини. – Не втрималася я, щоб не вколоти.

- Навіть у такому випадку. – Спокійно відповів Руслан, і я вразилась його характеру, він відрізнявся від мого вибухового, як масло і вода. Як там кажуть? Протилежності притягуються?

- А в чому ти ще старомодний? – Розмова моїми молитвами знайшла вельми специфічний напрям. Я помітила в дзеркальці заднього виду лукаву посмішку, яка грала на губах у мого водія, і майже фізично відчула іскри збудження, що розсипалися в повітрі.

- Ти пробачиш мені, якщо я дозволю собі не відповісти на твоє провокаційне запитання? Я з тих, хто мало говорить, але багато робить. Я сподіваюся, коли-то я тобі покажу все, в чому старомодний.

 Я проковтнула і промовчала. Це прозвучало як флірт... і як загроза, одночасно. Так дивно, цей чоловік говорить зі мною так, ніби ми давно знайомі. Цікаво, які стосунки пов'язують його з цією Вікі, вірніше Нікою? Сподіваюся, я не вляпаюсь по вуха. Тому що його вогонь уже обпікає мене, і я не хочу згоріти дотла. Не хочу.