Глава 60

Ці букети з'являлися тільки в сторіз її інстаграму, але вона жодного разу не подзвонила. Не черкнула йому пару слів подяки навіть у дірект. Не кинула стікер ні в одному месенджері. Йому все твердили, що справи погані. А зараз Вікі схилилася над ним і дивиться так, ніби світ перевернувся. Ніби це не він – нікчемний чоловічок, недостойний її уваги лежить під колесами її новенького Інфініті, а щонайменше Бред Пітт. Можливо навіть в комплекті з Анджеліною Джолі для більшого ефекту.

- Руслане! – Видихнула Вікі, торкаючись кінчиками пальців до його щоки, так легенько, наче пір'їнка ангела з неба впало. Немов вона дійсно переживає за нього... - З Вами все в порядку? Ви можете встати? Або мені викликати швидку?

- Ні, Вікі, що Ви! – А голос зірвався і зрадницьки затремтів. Занадто довго Руслан чекав цієї зустрічі. Представляв у фарбах, як епізод з любовного роману – цей погляд кольору молодої трави, яка снилася йому ночами. Боже, які в неї все-таки гарні очі. Навіщо вона вічно спотворює їх лінзами? І цей найлегший дотик, наповнений ніжністю. Якби не було тих минулих порожніх зустрічей і нестерпно довгих днів, наповнених його очікуванням та її мовчанням, Руслан би не повірив у своє щастя.

Але зараз, щось це все  схоже на поганий жарт ... ця Вікі – зовсім інша. Не холодна та відсторонена, а навпаки, тягнеться до нього, щиро переживає за його стан. Все-таки, не дарма Дем радив йому тримати себе в руках, не демонструвати свої емоції. Жінки це не люблять. Раптом він все зіпсує? Ех, як він зараз заздрить його спокійній стриманості й небезпечному вогню, який так часто палає в льодово-синьому погляді. Руслан відчував себе тюхтієм, особливо в цей момент, коли на потилиці починає виростати шишка від удару.

- А-а-а! – Пролунав дитячий незадоволений рев, і вони з Вікі перезирнулися й одночасно кинулися в напрямку реву. Тепер Руслан відчув на своїй шкурі, що означає «йти на звук». І тут красуня б'юті модель його обійшла на своїх неправдоподібно довгих ногах. Вона дісталася до ревучої, як носоріг Єви, й присіла навпочіпки, обіймаючи дитину. Руслан в черговий раз здивувався дівчині – вона встала на коліна перед абсолютно чужою дитиною, прямо в бруд, у дизайнерських джинсах, не переймаючись тим, що забруднить або порве їх.

 Вікі простягнула руки, обіймаючи дівчину, і почала щось ласкаво шепотіти. Руслан зупинився у двох кроках, боячись поворухнутися і порушити цю тендітну гармонію. Потім Єва заусміхалася у весь свій рожевий ротик, демонструючи відсутність переднього зуба. Руслан щиро сподівався, що це не завдяки його старанням він зник. Потім Єва знову спохмурніла і зверхньо тицьнула в нього пальцем, вимагаючи, щоб він підійшов.

- М'ячик де? – Грізно запитала дівчинка, втупившись на нього синіми очиськами.

«У жо...» – Відразу захотілося в риму відповісти Руслану, але він стримався, дивуючись, наскільки ця соплива п'ятирічка схожа на тата. І зовні, і характером. Кремень дівчисько!

- Нема м'ячика. – Спробував м'яко проговорити Руслан, розуміючи, що м'ячик давно перетворився в гумову ганчірку і валяється на дорозі.

- Киця з'їла. – Навіщось додав він, і припустився стратегічної помилки.

- Яка киця? – Пожвавилася Єва. - Хочу кицю.

«Ще би й не так, з татковою алергією мені залишилося вам тільки кицю в подарунок  приволокти. Тоді мені точно не жити». – ось такі думки, одна похмуріше іншої миготіли в голові Руслана. І він у розпачі покосився на Віку, яка перехопила його сигнал «sos». І посміхнулася дівчинці.

***

Як вам "супер нянь" Руслан?))