Глава 59

Перед очима мерехтіли зелені сквери, висотки та сірі смуги дороги. Я їхала куди очі дивляться, крім волі відзначаючи красу пейзажу. Все-таки я дуже любила місто свого дитинства, і не проміняла би його на курний і жаркий Тель-Авів, куди, розчулившись, одного разу запросила мене погостювати мама. Он вдалині дитячий майданчик, де граються діти... не встигла я подумати про дітей, як якась  яскрава пляма метнулося до дороги.

 Мої рефлекси, як завжди, спрацювали швидше, ніж я встигла подумати про небезпеку. У проміжку між ударами серця я натиснула на гальма. І машина вискнула шинами об асфальт. Дитина під колесами не з'явилась. Натомість виник його чортів татусь. Або хтось інший дорослий. Судячи з комплекції – чоловік. Він кинувся під колеса, відштовхуючи  на узбіччі дитину в сторону, в безглуздому, хоча і зворушливому пориві. Мій мотор заглух, але чоловік встиг стукнутися об бампер авто, тому я вирішила вийти, подивитися на доморощеного камікадзе. А заодно і перевірити, чи все в порядку з дитиною, якого чоловік збив в іншу сторону від дороги. Але апофеозом став різнокольоровий м'ячик, який прискакав мені під ноги, після того, як я відкрила двері машини.

- Господи! – Простогнав Руслан, міцно приклавшись потилицею до асфальту. Перед очима попливли кола. - Дем мене вб'є! – Його один раз в житті попросили надати йому послугу – кілька годин підмінити його і побути з Євою, його п'ятирічною донькою. Руслан давно не питав його про «суперсекретні» завдання – на питання щодо додаткової «неофіційної» роботи, друг ніколи не відповідав, лише загадково посміхався. І іноді ніс нісенітницю про те, що він хакер, який працює на фбр.

Руслан звичайно ж не вірив, але не показував виду, що такі жарти його злегка зачіпали. Адже він, як ніяк, один з найближчих друзів Дема, наскільки той допускав до себе. Еллі, дружина Дема, вже тиждень як була відсутня, знову пропадаючи в Лондоні на операції. Злого язичка Еллі побоювався не тільки Руслан, але і сам Дем, тому, лише уявивши, що з ним удвох зробить подружжя Россман, якщо хоч волосина впаде з голови їх дорогоцінної доньки, яка побігла за м'ячиком до дороги. Руслан не думаючи, кинувся під колеса, відштовхуючи трохи далі Єву.

Єва, у своєму рожевому комбінезончику, нагадувала парашут, м'яко приземлившийся на  траву, а він сам протаранив головою передній бампер вчасно тормознувши машиною. Дуже дорогою і стильною, до речі. Не менш стильною, ніж та штучка, що вийшла, вірніше вибігла до нього з авто, спіткнувшись по дорозі на високих шпильках. Світле, майже сріблясте волосся розтріпалося на вітрі, модні джинси облягали спортивну підкачену фігуру, коротка шкіряна косуха була розстебнута, недбало накинута на вільну сорочку з кричущим ярличком «dior».

 Руслан онімів, не маючи сили поворухнутися від шоку. Що за лиходійка доля? Тільки він почав забувати, вірніше активно намагався викинути з голови красуню блогерку Нікі, як в буквальному сенсі згрішив, потрапивши під колеса її автомобіля. Він втомився від її вічного ігнорування, від її поглядів, скрізь нього, від порожніх і холодних офіційних фраз, якими вони обмінювалися на вечірках. Нікі постійно забувала його ім'я, що вже говорити про букети, якими він мріяв коли-то її підкупити?