Глава 55

У мене був тиждень для повного перевтілення. Від зовнішнього вигляду до майстерних модуляцій голосу. Від професійно випрямленої спини, як у моделей, яких я раніше бачила тільки по телевізору, до відточених рухів, як правильно відкинути пасмо волосся з чола, як управляти трішки примруженим поглядом, ніби я тут зірка, а всі інші навколо прості смертні.

Моїм Пігмаліоном став Алекс Гір. Напевно, якби він не створював Вікі – той самий образ, знайомий всім читачам блогу, не знав усі її тріщини, наша вигадка провалилася спочатку. Адже ми не спецагенти, яких роками готують до того, щоб існувати «у чужій шкурі». Але мені пощастило. Вигадана Віка не була Веронікою, тому вжитися в образ мені буде набагато легше, ніж стати кимось іншим. Тим більше під таким чуйним керівництвом...

Вчора Алекс почав моє перевтілення з того, що перевіз у власний заміський будинок. Побіжно познайомив з дружиною, яка не заперечувала, та й взагалі звернула мало уваги на те, що в їх будинку тепер буде жити ще якась дівчина «з вулиці». Напевно, вона звикла до свого дивного чоловіка, до його жорсткої манери, керувати й тиснути, до кипучої діяльності. Поки я спокійно пила чай у виділеній мені кімнаті, Алекс встиг передати мої параметри в кілька дорогих магазинів, де зазвичай шопилась Вікі, і пакети з одягом, взуттям, аксесуарами почали стрімко множитися біля порога.

Дякую Богові за доставлення експрес. Далі, Алекс сів на телефон поруч зі мною і почав домовлятися про більш кардинальну зміну мого іміджу. Я ще не встигла не те, що захопитися, а хоча би поміряти обновки, які коштували  дорожче моєї річної зарплати, як Алекс зірвав мене з дивана.

- Збирайся. Одягни щось простеньке. Моя хороша подруга тримає салон краси. Я попросив її про послугу. На сьогодні вона закриває салон і відпускає працівників. Мія особисто займеться твоєї зачіскою і макіяжем. Я встигла тільки згідно кивнути. Час летів зі швидкістю світла. Я мало що запам'ятала, тремтячи від нервового збудження в тонованому чорному мерседесі Алекса.

Він водив як камікадзе, зате ми змогли чудом об'їхати практично всі пробки й потрапити в центр міста, припаркувавшись біля чорного входу. Перед моїми очима замигтіла стильна мішанина зі сріблястих відтінків стін і стелі й чорних акцентів у вигляді картин сучасних художників та інсталяції у холі. Мія дійсно виявилася чарівницею, вона ні слова не сказала про мій затрапезний «без макіяжного» зовнішній вигляд і довге русяве волосся, зібране у хвіст. Вона заклацала ножицями, і я закрила очі, смакуючи своє перетворення. Але після кардинальної стрижки та освітлення в холодний блонд, мене не повели до дзеркала, на моє розчарування.

- У тебе такі чудові очі. – Захопилася Мія. - Я спочатку подумала, що це лінзи. Вікі ними зловживала.

- А я не буду. – З притиском промовила я і зиркнула на Алекса. Він зберігав мовчання. На щастя, мені не довелося відвойовувати свою природність хоч у чомусь.

- Давай ми їх підкреслимо. А потім зітремо і я покажу тобі, як фарбуватися самостійно. – Слова Мії прозвучали загрозливо. Я примружилася на пензлики й тіні в її руках, як ніби вона запропонувала мені миш'як.

- Навіщо стирати? – Ця фраза прозвучала так по-дитячому. Але мені дійсно дуже сподобалося те, як Мія нафарбувала мене. Я не вірила, що зможу повторити ту половину рухів її вправних пальчиків.

- Вікі... Схаменись! Ти ж б'юті - блогер. Ти повинна вміти робити макіяж самостійно. – Сторопіла Мія і підняла голову на Гора. Здавалося, він її цар і Бог, вона ловила кожне його слово протягом її роботи наді мною. Але зараз після мого необережне висловлювання, на його обличчі заграли жовна. Було видно, яких зусиль йому варто стримуватися і не кричати, як він звично звик.