Глава 51

Лист Вероніки до мене...
 

Привіт, мила Вікі! Ти віриш в долю? Я – так. Смішно, але після нашого нічного зіткнення я в неї повірила остаточно. Зійшлися зірки, зійшлися дрібниці, аж до імені, мого сценарного імені «Вікі». Тебе звуть Вікторія, що значить – перемога. У тебе характер переможця, і я хочу тобі допомогти, підштовхнути вгору, щоб ти могла реалізувати свої мрії, про які ти розповідала мені вночі, за чаєм, у квартирі твоїх друзів. Ти завжди мріяла про розкрутку твого блога, на жаль, грошима допомогти не можу, але можу віддати тобі те, що є. Хоча б на час. На три місяці спочатку, а там – на скільки забажаєш.

Мій блог мільйонник за тематикою «б'юті стиль» до твоїх послуг. Ти запитаєш чому, адже ми чужі люди, до чого залишати тобі, звичайній дівчині, таку спадщину? Адже майже всі особи жіночої статі на планеті продали б душу дияволу, тільки аби заволодіти цим блогом і купатися в популярності, слави, лайках мільйонів передплатників. Я відповім правду. Є приховані причини й підводні камені, про які ти дізнаєшся пізніше.

Звичайно, я егоїстка, я в першу чергу хочу скинути з себе тяжку «зіркову» ношу і пожити якомога далі від цивілізації на Балі. Мої мрії прості та нехитрі, я казала тобі про них тієї ночі. Але найголовніша причина «чому»: хочу відплатити тобі добром за те, що ти допомогла мені тієї ночі впоратися з грабіжником. Ще жодна людина на Землі не ризикувала заради мене життям. Хоча ні, брешу, був один чоловік, але опустимо подробиці... ти зробила для мене більше, ніж рідні люди й мої друзі.

 А я вмію цінувати те хороше, що для мене роблять. Тому і залишаю тобі в спадщину цей блог. На жаль, в комплекті з блогом йдуть інвестори – мої боси, які спочатку вклали в мене гроші. Уважно все обміркуй і прийми рішення – ти вправі відмовитись від спадщини та вибрати свободу. Залишитися собою. З іншого боку, не рубай зопалу... такий шанс дійсно дається раз у житті. Зізнаюся тобі, мені теж випав такий шанс на зорі моєї кар'єри б'юті-блогера, але я ні про що не шкодую. Як там сказав один мудрець? «Щастя – це шлях», пройди свій шлях, Віка, з гідністю, і не загуби себе, якщо ти вирішиш прийняти мою спадщину.

Пробач, що лізу не у свою справу і застерігаю тебе. Але ми дуже схожі. У чому, спитаєш ти? Ти не помічала, наскільки я уважно вивчала тебе, поки сиділа в тебе в гостях, дивуючись примхам долі, що звела нас. Я дивилася на тебе, як у дзеркало, і зауважувала дрібниці, як посаджені очі, як схожі наші носи й  вперті підборіддя. Як зігнута примхлива лінія губ, і навіть фігури наші схожі, тільки моя, завдяки дієтам більш струнка, змарніла, а твоя – міцно збита і підтягнута, із-за уроків самооборони, які ти проводиш кілька разів в тиждень для своїх дівчат. Я пишаюся нашою схожістю, Віка, і впевнена, що ти краще за мене зможеш розпорядитися блогом.

 У тебе була група з дванадцяти дівчаток, яким ти надаєш реальну допомогу і підтримку. Тепер під твоїм крилом ціла армія – сотні тисяч таких же дівчат, які потребують тебе. Ти сміливіше мене, ти рішучіше. Ти не станеш мовчки укладатися в рамки, які задавав мені Концерн. Ти зламаєш систему і допоможеш їм усім, як допомогла мені тієї ночі, коли у мене забрали сумочку. І нехай мій лист прозвучить наївно і нерозумно, але я дійсно вірю в тебе набагато більше, ніж ти сама в себе. Тільки пам'ятай – перша і головна умова спадщини: «Цілком таємно»...