Глава 48

Минуло два місяці

Як я стала Вікі...

Коли задзвонив телефон, я сиділа за столом і набирала чергову форму заяви. Десяту за день. Улюблена робота, улюблене начальство... тьху, як все однотипно і тупо. Юридична фірма «Вектор» не стала роботою мрії, хоча, поклавши руку на серце, платили тут непогано. Та завантаження більше нагадувало хвилі моря. То приплив, то відлив. Частіше, я сиділа, відвернувши монітор комп'ютера в бік вікна і монтувала свої аматорські відео з уроків самооборони, які вела два рази в тиждень на громадських засадах.

 А іноді доводилося, як вчора, затримуватися, щоб закінчити звіт для  боса Вадима Вікторовича, який сьогодні з'явивс в офісі спозаранку і влаштував мені рознос за запізнення. Тому сьогодні я перебувала не в самому райдужному настрої, і навіть не намагалася завести розмову з іншими жінками нашого скромного офісу. Прибиральниця тьотя Маша ліниво шоркала ганчіркою по підлозі, імітуючи бурхливу діяльність.

Я ніяково відвернулася, згадавши як сьогодні з ранку  перевернула чашку кави на  в приймальні й не зізналася в даній капості. Тепер весь офіс вже півдня слухав обурені крики тітки Маші про «паразитів», «іродів» та інші неприємні епітети, якими вона нагороджувала наших трудящих особистостей.
В приймальню зайшов високий стрункий чоловік у чорному діловому костюмі, від якого так і віяло великими грошима і туалетною водою від Армані. Секретарка Ніночка взявши руки в боки, хоча відвідувач був явно старший за неї років на двадцять.
- Вам Вадима Вікторовича покликати? – Прощебетала вона. Відвідувач насупився.
- А хто це?
- Як хто? – Ніночка заплескала накладними віями з такою швидкістю, що я злякалася, якби вони не відлетіли, наче дивовижні птахи, спікірував на робочий стіл. – Наш начальник.
- А... - Незнайомець втратив інтерес до загадкової особистості нашого директора і знизав плечима. – Навряд чи. Я шукаю одну дівчину.
«Не мене, козаче?» - Я прямо так і бачила цю фразу, написану світлими буквами на чолі нашої секретарки.
- Назвіться, будь ласка. – Я вирішила пожаліти Ніночку, яка вже втрачала дар мови, вона й без того не відрізняється різноманітністю. І вийшла зі свого столу, який причаївся в кутку сусіднього кабінету, сполученого з коридором відкритими дверима. Але тут красень чоловік шокував всіх нас вдруге, поклавши на стіл Ніночки свою візитку.

 Чітку, лаконічну, трохи бархатисту на дотик. З відомим логотипом однієї з найдорожчою юридичної компанії столиці. Адвокати цієї фірми мали на своєму рахунку не більше п'яти програшів. Всі справи, які вела компанія «Вагнер і Ко» широко висвітлювалися в пресі та на ТБ, а також у соціальному медіа-просторі. Ніночка тільки розкрила рот, побожно погладжуючи візитку.
- Щеглова Вікторія присутня сьогодні на роботі? – І тут погляди всіх колег автоматично перемістилися на мене. У роті пересохло. Я занервувала від зловісного мовчання людей навколо, від уваги такої важливої персони – «першої скрипки Вагнер і Ко», від дивацтва і нелогічність відбувається.