Глава 14

Темнота огорнула літній майданчик і найстійкіших гостей легкою місячною млою. Темне небо немов сяяло зсередини... для тих, хто спромігся підняти голову і подивитися на зірки, не шукаючи істину на дні келиха. Руслан не зараховував себе до романтиків, але можливо йому просто було нудно. І в той же час піти сил не було. Хоча він і сам розумів, вже майже дві години ночі, в будь-якому випадку вдалий момент для знайомства та спілкування з циганкою блогером упущений. Він спостерігав за нею, а що йому ще залишалося? І бачив, як вона пила один коктейль за іншим. Легко і невимушено. І сміх її ставав все голосніше, але, на подив, це зовсім не псувало її.

 Руслану подобалося в цій дівчині категорично все. І як вона сміялася, і як їжилась від холоду, адже ніч опустила на літню площадку свою прохолоду. Як встряхувала платиновими пасмами, а кінчики волосся відливали фіалкою, під колір сьогоднішнього свята. Як витончено торкалася губами до пляшки з коктейлем, що приносив їй не він, не Руслан. Він сам у себе забрав цю можливість і картав себе за це. І, непомітно, відчув, що випив зайвого. В той самий час таємнича незнайомка перепила ще більше. Це стало помітно за її нервовими жестами, по рухах рук. І коли вона випадково обернулася і подивилася на Руслана в упор, а не крізь нього, як дивилася до цього залишок вечора, він зрозумів, що треба діяти.

Випите додало йому фальшивої впевненості й він відправився до діджея, стискаючи для хоробрості смартфон з безконтактною оплатою. Він вирішив замовити пісню. Саму сопливо-романтичну, яку згадав, дивлячись на цю дівчину. І запросити її на танець.

«В шумному залі ресторану, серед веселощів і обману, пристань загуляк поета. Біля столика навпроти ти сидиш впівоберта, вся в променях нічного світла...»

- Можна запросити вас на танець? – Неземне створіння в особі бажаного б'юті блогера йокнуло, повертаючись до незнайомця, що стояв прямо перед нею. Зовнішність начебто нічого, чоловік чимось нагадав Вероніці героя її улюблених романтичних комедій. Високий, темноволосий, широкоплечий, і в той же час з тонкою талією, як у танцюриста. Коротка, майже армійська стрижка, серйозні сірі очі. Простуватий, як на її смак, але Вероніка була дуже п'яна, щоб дозволити собі бути розбірливою.

- На цей мотлох? – Презирливо фиркнула вона, але подала руку, молячись, щоб її не надто помітно хитало від кількості спиртного, яке вона влила в себе на цій нудній вечірці, в перервах між усіма ракурсами селфі й зйомкою відео, для заливки в сторіз її instagram на ранок. Якщо Концерн не буде злий і наярювати о четвертій годині ранку, вимагаючи негайного викладування контенту. Чорт, у неї вже мозоль від безупинного натискання на кнопку камери утворилася!

А завтра тягнутися на щомісячний зліт в Москва-Сіті, звітувати інвесторам про прибуток з реклами.... господи, втекти б! Куди трохи далі від цієї круговерті й повної відсутності особистого життя. Куди? Та хоч на Балі. Ця думка відвідувала успішну б'юті блогера Вікі вже кілька місяців, але останнім часом вона почала оформлятись в якусь подобу плану...