Глава 13

«Нічого не втратив директор, що захворів і не з'явився», - легкодухо подумав Руслан, коли Єлісей навпроти нього почав розігрувати театр одного актора, голосно розповідаючи про «утиски молодих геніїв у маленьких компаніях з урізаними бюджетами». Хотілося психанути й накричати на «невизнаного генія», але Єлісей поводився по-розумному і назви компанії не згадував. А прославитися на людях запальним ідіотом... ні вже, звільніть. Ех, Дема б сюди, з його холодними синіми очима лазерами, від яких навіть у Руслана мурашки по шкірі бігли.

 Ось справжнє обличчя компанії – жорсткий, сильний, небезпечний чоловік. Немов хижий звір. Але Дем сьогодні сидів вдома з дружиною, а у Руслана дружини не було. От і доводилося відповідати за свою компанію, ще й підкреслювати статус завидного холостяка. До речі, пора бігти, зграйка клонованих блондинок вже прямувала на полювання до їхнього столика. Руслан загадково посміхнувся:

- Дівчатка, а про вас вже питали... - І кивнув на Єлісея, який не підозрював про таку підставу, продовжував розпинатися про бюджети компаній...

***

На щастя, незабаром клубна фонова музика змінилася популярними хітами. Народ за столиками пожвавився і багато хто з них вирушив потанцювати й ближче пізнати своїх сусідів по столику. Digital-партнери Beintop розважали гостей веселими іграми, молоді люди в тематичних костюмах циган пропонували прочитати думки гостей за відбитками їх пальців у додатку мобільних телефонів. Руслан уникав горе віщунів, надійно сховавшись за імпровізованою пальмою, що стоїть біля барної стійки. Біда прийшла, звідки її не чекали – всього пів години в компанії з барменом, і Руслану стало неймовірно нудно на цій гламурній тусовці. Від музики тріщала голова, від випитого, здавалося, в роті у нього хтось помер і вже почав розкладатися. Він вже почав подумувати про втечу, коли на його плече лягла чиясь тонка жіноча рука, і пролунав тихий смішок:

- Молодий чоловік, позолотіть ручку... – Руслан підняв очі й обмір. Поруч з ним стояла витончена німфа в асиметричному платті з величезними неприродно блакитними очима і дразняще посміхалася. Вона стояла і чекала, простягнувши руку, побрязкуючи дорогими браслетами від "Булгарі на зап'ясті, намагаючись стримати сміх, а в іншій руці тримала свій «улов», який жартівливо сшибала з інших столиків.

- Що, ви ніколи не бачили блогера циганку? Прошу позолотити ручку, пан хороший, а то на косметику не вистачає, люксові бренди нині дороги, а передплатники вимагають огляди, прямі ефіри, я ж не можу їх підвести. – Тут би до речі довелася дотепність,  якою Руслан обмінювався з Демом – жартами про мишу й айфон. Але, на жаль. Дар мови був втрачений, і, здається, безповоротньо. Руслан тільки кліпав віями, а незнайомка тягнула час, чекала від нього відповідної репліки. Не дочекавшись, знизала плечима й відвернулась.

- Ну що ж, ні, так ні. Як шкода, що ви не захотіли підтримати нашу жарт, шановний. – А як шкода було Руслану, що він протупив, і як ідіот, упустив свій шанс познайомитися з незвичайною дівчиною, яка сподобалася йому вперше за кілька років. Він сидів, як укопаний, проводжаючи її поглядом. Дівчина навіть не озирнулася, підходячи до іншого столика, повторюючи свою жарт. Звідти пролунав вибух сміху. Гості розважалися на повну котушку, тільки він, чортів інтроверт, лаяв себе останніми словами, мріючи відмотати час назад. Але воно вже було згаяно, інтерес незнайомки був втрачений.

У перервах між танцями гості з задоволенням робили фото на тлі вечірньої Москви на панорамної веранди ресторану і у двох яскравих фото зонах в стилі дрес-коду заходу – відтінками ніжної фіалки і чорніння срібла, повністю повторюють обкладинку останнього номера журналу.