Глава 12

Руслан вперше в житті зазнав поразки. Зробив помилку, необачно думаючи, що піде додому через пару годин після початку вечірки. Минуло вже понад п'ять годин, годинник у холі показували глибоко за північ, а він все сидів на самоті за барною стійкою, міцно стискаючи в руці розпочатий, ось вже третій келих, і дивився не відриваючись, на один столик по центру залу. За ним зібралася різношерста компанія – двоє чоловіків, явно нетрадиційної орієнтації, ніби як місцеві московські модельєри, одна доглянута жінка середнього віку з довгими рудими кучерями – продюсер на кіношоу «відбір наречених», і... молода дівчина, запрокинувши голову і хохочуща так відкрито і безпосередньо. Амбітна б'юті блогерка Нікі – її ім'я послужливо повідомив Руслану бармен, виглядала дуже яскраво і нестандартно у своєму короткому платті, яке немов складається з клаптів.

Відкрите плече і ніжна ключиця... сміливий розріз на спідниці. Блакитні, як небесна блакить очі, й коротка асиметрична стрижка, пофарбована в холодний блонд, все це притягувало погляд Руслана ось вже три з хвостиком години. Вікі – це була вона, відомий блогер і кумир всіх дівчат. І весь цей час він, як дурень, пив мінеральну воду, і боявся зробити хоч крок до дівчини, яка зачепила його за живе.

- Чорт, я ніколи не вірив в любов з першого погляду, – поскаржився Руслан барменові. Той знизав плечима.

- Дружбан, не парся, після п'ятої склянки спиртного це пройде. – Але Руслан не хотів, щоб це проходило. Він ніколи в житті не відчував такого дивного, солодкого почуття неспокою і страху. Передчуття і паніки, впоратися з якою він поки що не міг. От і сидів, точа ляси з барменом, а час невблаганно йшов далі...

***

А все починалося так невинно, коли Руслан, нервово смикнувши за комір сорочки, розпустив вузол краватки, і увійшов в ресторан. По вухах вдарив клубняк, який вічно включали для фону. Руслан ненавидів музику такого роду, але натягнув на обличчя привітну посмішку. Гостей зустрічали провідні ютуб каналу журналу, які з порога засліпили Руслана чарівними посмішками й закидали питаннями у форматі динамічного бліц-опитування. Руслан щось промимрив і спробував звільнитися посмішкою. Спрацювало, його відпустили на волю, і він з полегшенням пройшов до свого столика, подумки вилаявшись. Звичайно, за ним уже сидів Єлісей – тільки вчора спалахнула зірка на винахідницькому Олімпі, потайки втік після двох років роботи в «Вікінг прожект».

Проект Єлісея з нейронними мережами у симбіозі з соціальними додатками в смартфонах був дійсно хороший. Але сам Єлісей... Руслан зітхнув і привітався. Навіть якщо вони знаходяться в контрах з Єлісеєм, не варто виносити сміття з хати. Але колега так не вважав, обдарувавши його злісним поглядом і демонстративно промовчав. Руслан зрозумів, що понад п'ятнадцять хвилин в такій теплій компанії він не витримає, і тоскно поглянув на барну стійку. Офіційна частина заходу розпочалася з виступу кількох блогерів стотисячників, що працюють в жанрі «вайна» - коротких гумористичних замальовок на побутову тематику.

Присутні аплодували й сміялися. Руслан про себе відзначив, що відео у такому форматі йому заходить більше – блогери явно нервували й лажали, затинаючись. Ну звичайно, це ж вам не перезнімати відео з десяти дублів, тут наживо і з першого разу треба зачепити публіку.

Принесли закуски, і Руслан повеселішав, слухаючи виступ головного редактора Beintop в дуеті з заступником директора по роботі з партнерами «ВЛайке». Сам директор зліг з грипом і відвідати захід не зміг. Ці двоє розповідали про важливість злиття якісного глянсового продукту та інформаційно-програмної складової, а також про взаємодії журналу з додатком соцмережі. На величезному екрані транслювали ролик, який описує все те, про що тільки що розповідали люди.