Глава 11

Дамір казав, щоб він не парився, що його доля сама знайде його.

Приводив у приклад їх знайомство з Еллі. Але Руслан лише скептично посміхався. У свої роки він перестав вірити в долю й інші релігійні заморочки. Він вже сплатив на пів року наперед послуги елітної свахи з Норвегії, замислившись над тим, що шлюб з розрахунку – це не так вже і погано. А що? Красива молода розумна дівчина зі збіднілої сім'ї аристократів з Європи, з боргами й напівзруйнованим замком за плечима. Буде з ким обмінятися думкою про останні випуски журналу «Chip». Буде кому гріти постіль холодними ночами й суп  вечорами, коли він, як завжди, затримається з роботи, занурившись в електронний світ мікрочипів, забувши про час.

 Ніяких турбот, ніяких залицянь, ніякого виносу мозку з боку дами його серця. Звичайно, гроші вона буде витрачати на свій розсуд, але зате гарантія, що Руслан не підчепить ніяких венеричних захворювань, як від тих «нічних метеликів», що літають навколо нього. Цинічно? Можливо.  У долі, про яку товкмачить Дамір, було ще пів року, щоб зробити чудо. Так, гаразд, досить лірики, пора йти за костюмом. Руслана пересмикнуло, але відступати було нікуди. Перед внутрішнім поглядом у нього замаячив незадоволений японець, і Руслан подумки підготувався до того, що компаньйоном на весь вечір у нього стане директор по роботі з партнерами «ВЛайке». Краще, ніж нічого, правда?

***

Вечірка в панорамному ресторані в центрі Москви... Руслан.

Вечір обіцяв бути томливим. З динаміків рвалися баси останньої пісні David Guetta, дівчата-клони в образах космічних блондинок, що відрізнялися один від одного, тільки переливаються відтінками суконь, заклично звивалися на імпровізованому танцмайданчику. Інші, більш адекватні гості з задоволенням робили фото на тлі вечірньої Москви на панорамній веранді ресторану і у двох яскравих фото зонах в стилі дрес-коду заходу – рожевою з неоновими фламінго і сріблястою у відтінках вересневою обкладинкою. Між іншим, цей ресторан з його оновленим літнім майданчиком з шикарним видом на річку Москву, входив в топ п'ять кращих ресторанів столиці. Ну, Beintop не міг підкачати. Руслан по своїй волі не наблизився би до такого закладу і на гарматний постріл, але... робота, така робота.

- Зберися, ганчірка! – Подумки наказав собі Руслан, натягуючи криву посмішку, покликану приховати черговий напад сором'язливості. - Я у свої п'ятнадцять років виграв конкурс і поїхав навчатися за обміном у випускному класі в Чікаго. Рік жив там у сім'ї з трьома дітьми, собакою водолазом, двома котами й папугою, і те, примудрився закінчити школу на відмінно. І потім, пройшов зубодробильні випробування і вихопив грант на навчання мрії в Норвезькому університеті науки й технології. А зараз, я боюся якихось обмежених людей, які іменуються селебріті й блогерами?

 Ну вони подивляться косо, ну напишуть кілька зневажливих рядків у своїх блогах, ну запишуть смішні відео на своїх ютуб каналах... да ладно, кому я потрібен? Я для них невидимка. Ще один безіменний винахідник. Наші світи не перетинаються, на щастя. Наші планети зіткнуться сьогодні один єдиний раз, а потім я знайду способи відправляти на заходи подібного формату Даміра з Еллі. Вже вона то дівчина публічна, звикла блищати, а її гострого язичка, гострішого, ніж скальпеля, бояться і журналісти жовтої преси й блогери.  Вона ніколи не думає над тим, що сказати, не мимрить, а ріже правду-матку в очі. І робить це дуже тонко, зі своєрідним почуттям гумору. А Дамір... він просто не виглядає як рохля. І навіть якщо мовчить, то від нього віє таким холодом і байдужістю, що цю «шафу» журналюги бояться і не чіпають, щоб не відхопити в щелепу. Гаразд, потерпіти пару годин і можна злиняти додому.