Глава 8

- Ну що, як тобі мемасик? – Поцікавився Дем.

 Руслан посміхнувся.

- Я таке бачив! Продовження твого мемасика! – І поліз у смартфон. Через тридцять секунд він з гордістю продемонстрував другу картинку, де птах-хлопчик стукає мишею по голові своїй дорогій другій половинці. Підпис під картинкою була коротка, але ємка: «ти що, офігіла?!»

Тепер засміявся і Дем.

- Шикарна річ. До речі, ти ж не думаєш, що я до тебе  ляси точити прийшов? Ні, я по справі! Тримай! – З цими словами Дамір шмякнув на стіл глянсовий папірець, що віддалено нагадує жіночий журнал. Руслан поморщився, боязко присуваючи до себе папірець, одним пальцем.

- Ти не офігів, одна, як та пташка з мемасика? Ти що мені приволік? – «Beintop Mega Pati Digital News» - в очі кинулася назва, набрана великими літерами, прямо по обличчю якоїсь відфотошопленої блондинки, затягнутою в кілька смужок тканини, щедро посипаної стразами.

 – Я, завидний парубок, та на таку паті? Щоб на мене там була здійснена атака клонів з силіконовими губами й...

- Русик, охолонь. – Поморщився Дамір. - Це не мій брудний жарт. Це побажання містера Судзукі. – Синхронно з Даміром поморщився і Руслан. Цей вимогливий японець став для компанії «Вікінг Прожект» справжньою золотою жилою. Так, у буквальному сенсі він платив золотом, напевно, мріючи про те, що сам Руслан винайде секрет вічної молодості. Але і чіплявся, не дай Боже. Руслан вже приставив до Акайо трьох розторопних блондинок, які вміють і логарифми в розумі представляти, і готувати божественний борщ. Японець на час заспокоївся і перестав наполягати на тому, щоб програмісти Руслана вчили традиції й культуру стародавньої Японії.

- Знову починається! – Руслан в серцях двинув кулаком по столу і зашипів від болю. Дем удавано співчутливо глянув на товариша:

- Що, не розрахував сили?

- Іди ти... погуляти, качок-переросток.

- Сам іди, гімнаст-пінопласт. Тільки не гуляти, а на вечірку. Не переживай, твоя зовнішність не настільки яскрава, щоб за тобою стелилися штабелями фотомоделі. Одягни свою улюблену толстовку з капюшоном, поношені джинси, і, тримаю парі, тебе вже через п'ять хвилин спустять з драбини, прийнявши за безбілетника.

- О, а Еллі в курсі такого шикарного заходу? Можливо, вона захоче вшанувати його своєю присутністю? – В очах Даміра вперше промайнуло щось, що віддалено нагадує паніку.

- Ні, ні, вона в Лондоні буде. У неї термінова операція...

- Яка? – Руслан подався вперед і посміхнувся так, ніби вирішував, вкусити співрозмовника, який відчайдушно ховав очі.

- Ну ця... на головному мозку... віце-президента Намібії...

- Та ти що? А поточніше? Може я краще сам подзвоню їй і запитаю? – Руслан нагадував голодного вовка, почувшого свіжу кров. – Або мені поцікавитися у самого віце-президента?

- Ой, Руслан, ти такий прискіпливий... ні ! Не смій! – Дем кинувся на Руслана, як шуліка, прагнучи перехопити мобільний, але той виявився спритнішим і виставив стілець перед собою. Дамір послизнувся на розі столу, де сидів і в серцях вилаявся. Руслан глузливо реготнув і поклав телефон на верх шафи, вщерть набитого документами й роздруківками.

- Все, відбій. Перемир'я. А то після того, як ти накачався у своєму секретному центрі самооборонщиків, ти став нестерпним.

- Не буває нестерпних людей. Бувають вузькі двері. – Не залишився в боргу Дамір, але жартівливо віддав честь.