Глава 7

Адже попри дорогий прикид від Армані й гібридний електрокар від Бентлі, Руслан продовжував залишатися тим же замкнутим хлопчиком, що пів вечора міг паяти старі плати у батька в гаражі й зачитуватися в першому класі Великою радянською енциклопедією, замість того, щоб ганяти в короля разом з дворовими друзями. Блискучий всіма гранями загартованого скла, синьо-зелений HUAWEI останньої моделі завібрував, приносячи повідомлення WhatsApp, мов сорока на хвості. Руслан позіхнув і потягнувся за телефоном.

На екрані блимав нік: «дем-модем», один із перших справжніх друзів – програмістів, які з'явилися у нього на Батьківщині, коли Руслан повернувся після університету із патентом і першим внеском інвестора в кишені, абсолютно не уявляючи, куди податися, щоб не обдурили й не пограбували. Йому пощастило з Демом, якого по старій пам'яті він назвав Модемом і це прізвисько приклеїлося до нього саме з його легкої руки.

На екрані з'явилася картинка: два птахи, судячи по забарвленню хлопчик і дівчинка, сиділи на гілці, а «пташка хлопчик» так романтично простягав дівчинці мишу в дзьобі. Все б нічого, але мімішність картинки вщент розбивала підпис над пташкою — дівчинкою: «я не хочу мишу, я хочу айфон!».

Руслан не стримався і голосно заіржав. І в цей момент відчинилися двері, і в його кабінет без стуку зайшов Дем. Майже два метри сталевих м'язів, класично правильні риси обличчя, які трохи псувала горбинка на зламаному носі, і величезні сині очища, обрамлені довгими чорними віями. Дем дуже ображався, коли Руслан підсміювався над ним, кажучи, що його віям позаздрить будь-яка модель з журналу  Vogue.

А ось Руслан не заморочувався питаннями мужності. З генетикою йому пощастило менше, ніж Дему, тому на шафу зі спини він не схожий, скоріше навпаки, тонкі зап'ястя і довгі пальці видавали в ньому швидше потенційного піаніста, ніж найманця головоріза, яким, як підозрював Руслан, Дем підробляв у вільний від роботи час. Він посміхнувся, згадавши, як Дем в черговий раз висловлював йому побоювання про шкоду сидячого способу життя, не беручи гімнастику, якій Руслан захоплювався із самого дитинства і донині, справжній вид спорту «для справжніх чоловіків».

- Ага, зловив тебе, Царівна Несміяна! – Непрошений гість пройшов по кабінету і відчинив вікно. Руслан поморщився – спека гарячою хвилею вдарила по обличчю, перебиваючи навіть справний кондиціонер над головою.

- Дамір Батькович, пішов геть від вікна.

- Ти хоч свіжим повітрям подихаєш з моєї благородної подачі! – Удавано обурився Дем, сідаючи на краєчок столу Руслана. Той скривився і посунув в бік стопку звітів для інвесторів. А то Дамір, чого доброго, помне, ще й посмієшся над його педантичністю. Йому не передати, наскільки скрупульозні японці! У них мало що не по феншую — образу роду...