Епілог

Дні після того йшли якось інакше. Спочатку мені було дуже погано. Нічого не хотілось, все ніби втратило сенс... Та чому «ніби». Так дійсно було...

Макс своєю появою дав мені мету, нехай і якусь не зовсім нормальну для студента. Не кожен студент має на меті розібратись, як помер його друг-привид, це точно.

Коли Макс зник, я зазирнув у телефон, але так нічого і не знайшов. І що б це мало означати? Ще один прикол? Він і після остаточної смерті продовжував свої жарти?

Я усміхнувся.

Від роздумів відволікло повідомлення, яке прийшло на телефон.

«Поновіть дані вашої карти в найближчий тиждень, інакше вашу карту і всю суму на ній може бути заблоковано.» — прочитав я початок повідомлення.

Дивно, у мене на картці там максимум якісь пʼятсот гривень. Що ще за «сума»?

Я зазирнув на картку і мало не присвиснув. Сума, яка висіла там мала багато зайвих нулів.

Я зайшов у транзакції і помітив багато транзакцій з одного і того самого рахунку. Там не було прізвища і спочатку я навіть подумав, що це якась помилка, але потім до мене дійшло, що це може бути те, про що казав Макс...

Я знайшов його мобільний, поставив на зарядку. Напевно, те, про що він казав, було в його телефоні.

Ті пару хвилин, що він не вмикався, тягнулись особливо довго...

А коли телефон нарешті загорівся і я його розблокував, то зайшов у замітки. Тут було одразу декілька... Але саме перша називалась «Богдану». Її я і відкрив.

«Ну що ж, привіт, Богдане.

Напевно, зараз ти якраз прийшов додому після того, що відбулося. Не знаю, що ти відчуваєш, але приблизно підозрюю. Хочеться вірити, що ти все ж відпустив мене не тільки на словах.

Так, я був впевнений, що ти все ж відпустиш мене хоч на словах, який би супротив не чинив.

А зникнути мені буде легко, бо ж я знаю, що вчиняю правильно, і що моє бажання зникнути дійсно сильніше за твоє залишити мене тут. Але знаєш, я все одно нервую.

Час проведений тут, в цій квартирі, допоміг мені відчути, що в мене є не просто друг, а практиччно член родини. Думаю, зараз я вважаю тебе кимось типу брата.

Та ладно, не типу, а братом, так. В мене не було людини ближчої за тебе і я радий, що доля звела нас.

Для цього правда довелось померти, ну але що робити =)

Воно того вартувало, якось так.

Тобто... Ну ти розумієш. Я думаю, що залишився жити не для того, щоб розгадати загадку, а для того, щоб ми зустрілись. Не знаю, чи зможу сказати це вголос перед повним зникненням, тому про всяк випадок пишу тут.

Давай не сумуй там. Думаю, зі мною все добре.

Але щось я відійшов від теми... Розвів тут шмарклі. Я хотів тобі дещо сказати. В другій замітці є реквізити спеціального рахунку пейпал. Я переписав його на твоє імʼя. Пароль та все інше також там.

Там всі ті гроші, які я встиг заробити і не витратив за останні роки. Я накопичував на своє нове життя, але... Ну сам розумієш.

Загалом, я дарую ті гроші тобі, так само, як і канал.

Ти, авжеж, можеш його продати чи ще щось, але я б хотів, щоб він залишився у тебе. Все ж, це була справа мого життя. Хоча б ігрову частину. Я знаю, в тебе вийде його розвинути, ти ж також любиш ігри.

Пограй там і за мене, добре?

Ну що ж, напевно, час прощатись.

Бережи себе, не роби дурниць, зʼїдь від батька, живи в задоволення.

Надто багато команд? Ну може...

А, ще одне. Я хочу, щоб ти знайшов собі справжніх друзів. Ти ж знаєш, з друзями завжди легше і веселіше. Ти був дуже хорошим другом і я вірю, що ти зможеш знайти таких самих людей. Хороші люди притягують хороших, принаймні, я сподіваюсь на це.

А взагалі, я вірю, що ми ще зустрінемось. Тільки не поспішай до мене, добре?

Твій друг, Макс.»

Значить, він давно все вирішив. Він не збирався залишатись тут. У мене навіть не було шансів схилити його до цього рішення.

Теж мені... Грошима хотів відкупитись? Ідіот. Краще б залишився жити....

Про батька ще нагадав...

Я зітхнув.

Авжеж, мій батько продовжував вести себе як і раніше. Але в останній його напад я не втримався і просто вдарив його у відповідь. Він був шокований і після того навіть не підходив до мене.

Ігнорував мою присутність.

Мама робила те ж саме, повторюючи за ним. Слабка жінка... Але мені було все одно. Ну може не те щоб все одно, просто останній тиждень в голові була тільки смерть Макса. Все інше проходило якось повз...

Я навіть в універ не ходив.

Таня і Катя переживали. Особливо Таня. Не знаю, чи то з подачі Діми, чи то ще чомусь, але вона щодня писала мені. Писала лише одне питання «Ти як?», на яке я відповідав лише «Так само.».

І ось саме в цей момент прийшла чергова есемеска.