Глава 35. Макс. Справжня мета перебування в цьому світі...

Так, Богдан, саме він був метою мого перебування тут. Це було схоже на якусь вищу мету... Він мав врятувати мене, а я — врятувати його. І він врятував. Він врятував мою душу, яка замість того, щоб тонути в ненависті до світу, до тоді ще підозрюваних, та до будь-чого,  почала знов згадувати, що таке довіряти і переживати за іншу людину.

А переживав я за Богдана всього тричі.

Напевно, найбільше було в останній раз, коли Діма накинувся на нього, але й до того таких моментів було два.

Жахливо те, що обидва рази в цьому були винні його батьки. І, на жаль, я так і не зміг зробити з цим нічого толкового...

А краще б витратив свій час на це, точно було б більше користі. Я все ще здригаюсь від однієї думки, що може повторитись щось із тих двох моментів...

#момент_1

Богдан слину. Атмосфера була напруженою.

— Богдане, обережно, в нього погана аура, — проговорив я.

— Що ще за аура... — пробубнів вин, коли його бік буквально розрізав пронизливий біль.

Ні я, ні він одразу не зрозуміли, як Богдан опинився на підлозі, лежачим на боку.

— Я ж просив тебе допомогти, — тихо продовжив його батько. — Я не хотів бити тебе, обіцяв твоїй матері після того випадку в дитинстві, що не стану. Та й ти був слухняним і не давав більше приводу. Але тепер, сьогодні, ти знов ослухався мене.

— Де мама... — Богдан підняв голову і подивився на батька.

— Спить, — його батько знизав плечима. — Випила трохи снодійного, тож навряд прокинеться раніше ранку.

— Ти опоїв її... — руки Богдана стиснулись в кулаки.

— Їй не обовʼязково влазити в чоловічі розмови. Вставай.

— Відійди...

— Вставай, Богдане, — знов повторив його батько. — я не хочу бити лежачого.

— Та він психопат... — шоковано прокоментував я дії його батька.

— Вставай! — прошипів той.

А потім довбанув Богдана ногою в ребра і той распластався на підлозі.

Я дуже перелякався. А ще — злився на Богдана за його бездіяльність.

— Якого біса?... — закричав я. — Чому ти дозволяєш йому це?

— Вставай, а то отримаєш ще, — знов прошипів його батько, замахуючись.

Інстинктивно, він просто прикрив руками голову.

— Богдане, припини це! — на цьому моєму вигуку стіни в квартирі затряслись.

Його батько на секунду відволікся і Богдан одразу ж скористався можливістю: миттєво вскочив з підлоги і побіг до своєї кімнати.

Захлопнув двері, прислонився до них і буквально сповз униз.

Я бачив, що йому стало соромно. Він почав відводити очі. Напевно, не хотів, щоб хтось бачив його в такому вигляді. Не хотів жалощів.

— Тобі треба переїхати, — сказав я. — Ти ж повнолітній, можеш це зробити.

— Я студент, мої батьки небагаті, і сам собі на житло я не заробив... Я не зможу переїхати, — зітхнувши, він встав з підлоги і пішов до ліжка. Буквально завалився на нього обличчям вниз.

— Скоріше, не захочеш, — не погодився я.

— Що ти маєш на увазі? — він повернув голову до мене.

Навіть не бачачи мене, він все ж ніби бачив... У мене завжди було саме таке відчуття.

— Те, що ти пливеш за течією, — я зітхнув.

— Не завжди є сенс боротися...

— З каналом ти можеш стати повністю незалежним, — сказав я. — В тебе вже є інструмент, все що треба — почати працювати.

— Твій канал підключений до твоєї картки, до твого імені. Я навіть не знаю, як правильно оформити його в мою власність, якщо це взагалі можливо... І навіть якщо можливо, чому ти думаєш, що це безпечно? Твої чокнуті фанатки можуть почати полювати на мене, — він зітхнув.

— А коли шукав відгадку, ти про це не думав, — нагадав я.

— Точно, захист... — він дістав свій ноут із сумки. — Сьогодні я маю почати працювати над захистом твого каналу.

— Твого каналу, — поправив я його. — Але так, краще тобі самому поки що не світитись. Хіба що вести стріми гри... Ну і виставляти записи без коментарів. Хоча, для того, щоб вивести на чисту воду моїх ворогів, зараз нам треба бути обережнішими.

— Каже той, хто виставив стрім зі мною...

***

Чесно кажучи, коли я тільки познайомився з Богданом, я йому заздрив. Спокійне життя, живі батьки, відсутність пияк в родині, близька людина — в нього було все, чого не було у мене.

На того, хто женеться за славою, він теж схожий не був. Я не розумів, нащо такому, як він, потрібен мій канал.

Крім того, він ставився до мене з пересторогою, часто мені здавалось, що він вважає мене чимось небезпечним. Я ненавидів коло з солі, мою особисту тюрму.

Але перше враження може бути оманливим... Ми обидва зрозуміли це не одразу. Поступово його ставлення до мене змінювалось. Переламним напевно став момент, коли Богдан ледь не вбив мене там, в університеті.