Глава 34. Макс. Після зламу...

Час ніби почав тягнутись повільніше. Чи то я хотів так думати... Ми їхали все так само мовчки. Я міг би поговорити з Богданом зараз, здається, він навіть намагався заговорити зі мною, але я заглушив його голос.

Так, зараз я взяв повний контроль над його тілом, бо... Я не знав, що станеться, якщо він продовжить вмовляти мене лишились.

Я не маю погоджуватись. Тому що вже давно зрозумів, що він — мій справжній друг. Я не хочу йому шкодити...

#справжній друг

— Максе, ти скоро в мені діру пропалиш, — почув я його незадоволений голос, коли він вже догравав.

Я ж перш ніж відповісти, завершив запис екрану. Точно... Голос. Може стати непоганою приманкою для Каті та Тані. Ці двоє чули голос Богдана і якщо я пущу його стрім зі свого каналу, вони здогадаються... Від їхніх дій після цього буде залежати, хто з них причетний до мого зникнення. Але це небезпечно... Не факт, що Богдан не проти. Хоча, він же ввважає, що його Катька — непричетна! Та й якщо що я тепер постійно з ним. Щось придумаю. На крайняк, просто вселюсь у ворога, ким би він не був, якщо він буде загрожувати життю Богдана. Все вийде.

Хоча, можливо спочатку треба б дати пару відео без голосу... Він грає майже, як я. Цікаво, як вони відреагують?...

Я намагався запевнити себе, що обрізаю голос не тому, що переживаю за життя цього придурка, а тому, що не хочу, щоб телефон дістався комусь іншому... А цього я не хотів не тому, що почав довіряти Богдану, а тому, що він хоча б в якомусь сенсі перевірена людина...

Чорт. Що б я не казав, що б не думав, не можу я підставити його. Але він мені не друг. Просто я не така людина, ось і все. А його незнання про те, що я зроблю, тільки допоможе зіграти, як треба, перед тими квочками. Він побачить їхню підозрілість і розпитування... Або, ще краще, якщо вони навпаки прикинуться, що нічого не бачили. А я не повірю, що вони не бачили...

Як тільки все обрізав, передав відео собі на вайбер. Потім стер повідомлення з відправлених в телефоні Богдана і нарешті вийшов з його мобільного, однак все ще був у невидимій формі.

— Ей, чого замовк? — знов звернувся до мене Богдан.

— Медитував, — буркнув я. — Що там?

— Ти на мене пялився!

— Ні, медитував, — відповів вже спокійніше. — Мені треба тренуватись, раптом ще хтось захоче проштрикнути. Хочу, щоб моє ефірне тіло було сильним.

— Яке тіло? — перепитав він.

— Та хто його знає, коротше, душа моя, типу того, — відповів я.

Що таке «ефірне тіло» я не знав, але звучало круто... І звідки я знав це слово? Гадки не маю...

— Цікаво, — задумливо сказав він.

Виглядав серйозним... Дійсно повірив? Ну хоча те, що привид тренує щось типу душі, це напевно не так вже й дивно.

А потім я помітив, що Богдан ледь задушує посмішку.

— Що вже не так?! — запитав я, намагаючись тримати себе під контролем.

— Просто... Ефірне тіло — це тіло вчинків людей по езотериці, — процитував він якусь енциклопедію чи що...

— І звідки ти це знаєш? — перепитав я. — Хоча після того, як ти оточив мене сіллю в перший же день напевно треба було здогадатись, що ти ще щось там дослідиш... Все ж ботан — і в Африці ботан, — я усміхнувся.

— Вже майже час, — сказав він, подивившись на екран.

— Якщо виявиться, що Катя замішана в моєму зникненні, що ти будеш робити, на чий бік станеш? — я подивився на Богдана.

Мені доводилось провокувати його... Це був найшвидший спосіб змусити Богдана почати думати головою. Задавати собі незручні питання... Краще зараз, ніж потім, в критичний момент.

— Вона дуже дорога мені, — відповів він. — Припини говорити про неї щось подібне. Давай просто закриємо тему.

— Ладно, забий, — я зітхнув. — Закрили. Підемо на зустріч.

— Так, — Богдан кивнув.

Після того мовчки встав з ліжка, накинув кофту, схопив мобільний, який весь час, поки він грав, був на зарядці, а потім пішов геть з кімнати. Я пішов за ним, як і завжди.

Коли проходили крізь вітальню, він на секунду затримав погляд на матері. Зупинився, підійшов до неї, натягнув на неї плед, зітхнув і пішов далі.

Не зважаючи на те, що в нього в сімʼї теж не все гладко, він — добра людина. Весь час думав про те, що Богдан, як би не поводився, схоже, був добрішим за мене. Це в мені говорила заздрість... Чи повага?

Богдан дійшов до передпокою, взувся, натягнув куртку і пішов на вулицю. Вже було темно і доволі холодно. До метро йшли мовчки, та й там їхали теж, навіть і двома словами не перекинувшись. Богдан навіть навушники не вдягнув: всім своїм видом показував, що тепер сам не хотів зі мною розмовляти.

Авжеж, правда очі колить. Власне, мені очевидно, що Каті надто сильно щастить. Єдине питання полягає в тому, нащо їй взагалі Богдан... Це не дає мені спокою. Вона дійсно вірить, що він знайде мене? Ну хоча тут вона не далека від правди, все ж Богдан мене реально знайшов... Однак не в тому вигляді, в якому хотілось би.

Богдан намагався бути спокійним, але схоже мої слова про Катю сильно вдарили по ньому. Вона була найближчою йому людиною, набагато ближчою, ніж до мене була Таня, моя найближча на момент смерті людина.

Зараз я дуже жалкував про те, що завжди все відкладав на потім, що вважав, що саме гроші — це перша необхідність, і що після того, як я зароблю достатньо, я зможу знайти і все інше.

Богдан, хоч і не повністю, але схоже хоче піти моїм шляхом. Однак у нього є певний «якір», Катя... Якби ж вона була не така підозріла, я б і слова не сказав. Але мовчати теж не можу. Бо зараз відчуваю, що не зважаючи на доволі складні стосунки між мною і Богданом, не зважаючи на те, що він хотів знищити мене, все ж у мене нема нікого окрім нього. Тільки він мене бачить, він — єдиний мій звʼязок з цим світом, мій медіум. Якщо раніше це був мій телефон, то тепер я чітко відчуваю, що це Богдан.

Якщо він продовжить зближуватись з Катею та Танею, це може бути небезпечно.