Глава 31. Катя. Почути правду...

— Просто він був таким... Іншим. Навіть не знаю, — я подивилась в небо. — Можливо, я кохала іншого Макса, а в тому хлопцеві його не побачила. Щось таке.

Я не знала, як пояснити це Тані. Слова плутались, було дивно отак розказувати буквально все, що було на душі. Але з іншого боку, я відчувала полегшення.

— Маєш на увазі, що кохала його роль?

Я перевела погляд на подругу. Та дивилась відкрито. Питала відкрито. І це вона казала, що я — смілива?

— Так, — я кивнула. — Хотілось, щоб він був тим, кого він грав... Але це неможливо, я це одразу зрозуміла. Тоді я подумала, що було б добре, якби я й не знала його іншу іпостась... Було б добре, якби її і зовім не існувало.

Не знаю, чому вирвались саме ці слова. Напевно, я дійсно розчарувалась. Я так мріяла про Макса Фоая, його образ в моїй голові був настільки ідеальним, що коли я зустрілась з тим, хто грав цю роль, я отетеріла...

Напевно, я подумала, що все моє життя з моменту, як я закохалась в Макса Флая і до тієї миті було даремним... Розчаровуватись так сильно... Я навіть не думала, що таке можливо.

— Катю, скажу чесно, мене інколи лякають твої слова...

Вона говорила щиро і відверто... Так, як ніколи. Цікаво. Це була незвична мені Таня.

Таня, яку я знала, зазвичай все приховувала. Вона приховувала не тільки свої дії, але й ставлення до інших.

Інколи у мене було враження, що приховувала вона це все не тільки від інших, але й від себе.

— Якщо ти думаєш, що я зробила щось з Максом, можу тебе заспокоїти, — я зітхнула. — Я нічого йому не робила... Хоча не скажу, що не хотіла...

— Але тоді що ж сталось?...

— На це питання відповідь може знати твій коханий Дімочка, — вона усміхнулась.

— Ні... Не думаю...

— Він завжди знав занадто багато, — я знизала плечима. — Він приховував все, навіть від тебе. Ти все ще віриш, що в нього не було свого особливого власного мотиву?

— Діма кохає мене... Тому допомагав...

— Якби це було так, хіба він захотів би говорити з Богданом наодинці? — вона подивилась мені в очі.

Вона дивилась на мене, вочевидь роздумуючи над моїми словами, аж раптом схопила мене за руку і підвелася з лавочки.

— Катю, ти... Підемо!

— Куди?... — перепитала я.

А Таня тим часом вже тягнула мене до підʼїзду. Вона пройшла повз ліфт і продовжила тягнути мене за руку сходами.

Ми підіймались доволі швидко.

Як тільки підійшли до квартири, Таня показала мені знак «Тс!» і обережно натиснула на ручку дверей.

Ми пройшли до коридора, до нас одразу ж донеслись голоси...

— Пробач, — почули ми голос Богдана. — То було не тобі, а Богдану.

Це збило з пантелику. Цей голос точно був голосом Богдана. Ми багато спілкувались, давно знайомі, я б його не сплутала... Але чому він говорив про себе в третій особі.

Я вже хотіла податись вперед, але Таня зупинила мене і знов показала «Тс!».

Я кивнула. Було дійсно незрозуміло, що відбувається, але якщо ми отак вірвемось, можемо все збити.

— Ладно, не відволікаюсь, — продовжив Богдан. — Так, я погоджуюсь з тобою. І знаєш, я не памʼятаю, що трапилось зі мною в той день, але чомусь зараз думаю, це якось повʼязано з тим випадком...

Він говорив не як Богдан... Я не могла повірити. Всі ці конструкції, побудови речень... Хоч це і був голос Богдана, слова... Мені здалось, що я чую Макса. Серце забилось частіше.

Пару секунд за стіною була тиша і я вже хотіла піти далі, але Таня схопила мене за руку, затримуючи.

— Що з тобою? — перепитав Діма Богдана якось перелякано.

— Я згадав... — відповів той. — Згадав те, за що ти мене ненавидиш. Згадав твого брата. Я ж теж бачив у новинах інформацію про нього. Цей пацан, Саша, писав коменти під моїми відео.

— То ти визнаєш що вбив його? — перепитав Діма спантеличено.

— Так...

— Це його брат... — прошепотіла Таня. — Макс вбив брата Діми...

І тут вже була моя черга прикривати їй рота.

— Я визнаю! — голос Богдана звучав злегка роздратовано.

— Тепер ти говориш з ним! — Діма, здається, теж дратувався.

З ким? З ким він говорить? Невже це Макс... Я ж впізнала його фразочки... Невже Макс в Богдані... Але як?...

— Але саме моє відео підштовхнуло...

Голос Богдана звучав надривно. А слова... Слова про відео змусили впевнитись. Голосом Богдана говорив Макс.

— Я не міг спати ночами, — сказав він. — Постійно думав про того хлопця. Думав, що цей канал ні до чого гарного не призвів... Хотів навіть видалити його. Але скільки разів не відкривав вкладку, на якій це можна було зробити, рука все ж не підіймалась...

Ось що сталось... Макс хотів видалити свій канал. Але не зміг. Він не зміг його видалити...