Глава 23. Діма. Цілі і мотиви.

Таня виправдала всі мої сподівання і навіть більше. Чесно кажучи, я не очікував такого від неї. Завжди думав, що вона така сама, як і Катя, просто вміло це приховує. Але схоже, я помилявся.

Я намагався не привʼязуватись до людей, бо втрачати близьких занадто боляче. Думав, що нас трьох будуть поєднувати тільки «ділові» стосунки. Бо в кожного з нас був зуб на Макса.

Але все виявилось не так просто... І я привʼязався. Інколи мені навіть хотілось кинути все і просто почати жити з нового аркуша, але я не знав, що тоді стане з нами... В першу чергу з нашими стосунками з Танею.

Що б вона не говорила, як би не трималась, я знав правду. Знав, що для неї Макс був всесвітом і що те, що він не дав їй шансу, дуже сильно по ній вдарило. Вона не виглядала як та, хто міг вбити, однак... В мене все ще залишалось відчуття, що саме Таня знає більше, ніж ми всі разом узяті.

Хоча, тепер з нею міг потягатись Богдан. Цей точно знав більше, ніж казав.

Привʼязуватись до людей не так вже й складно... Набагато складніше їх втрачати. Так, як я втратив брата. І саме Макс винен у цьому. Тому я не шкодую і ніколи не пошкодую про те, що робив.

Не дочекаються. І я закінчу почате, доведу до повного кінця. Тому що те, що я побачив тоді, не залишило сумнівів...

***

— Куди ти йдеш? — я дивився на молодшого брата, який стояв у дверях.

На вулиці була майже ніч, йому всього шістнадцять.

— Дімо, ну не будь таким нудним. Мене друзі на вечірку запросили, — сказав він, якось нервово усміхнувшись.

Я бачив, що скоріш за все, він обманює.

— На вечірку? — перепитав його.

— Ага, — він кивнув. — Ти ж знаєш, як я хотів потрапити в ту компанію. Я від тебе нічого не приховував!

Це була правда. Була в брата одна мрія — подружитись з «крутими» придурками з одинадцятого «Б». А я казав йому, що ця компашка — не дуже хороша. Однак забороняти щось братові напряму, хоч він і був молодший за мене, я вважав неправильним. Хотів, щоб він сам вчився на своїх помилках, сам приймав рішення.

Хоч наша різниця у віці не була такою вже великою, але саме я в основному приглядав за ним, доки батьки пахали за кордоном.

— Прийди додому до першої, — сказав суворим тоном.

— Знаєш же, не прийду, — він усміхнувся.

— Але ночувати маєш вдома... — це промовив вже менш впевнено.

— Приїду на першому потязі метро, — відповів брат.

— Телефон щоб був увімкнений, — серйозно сказав я. — І щоб о сьомій був як штик. Якщо не прийдеш, більше ніколи нікуди не відпущу, — я простягнув йому руку. — Це обіцянка.

— Домовились, — він потиснув мою долоню. — До ранку, Дімо.

— До ранку, — я усміхнувся і відпустив його долоню, після чого брат таки пішов з дому...

***

Остання розмова була доволі дурною... Я ж міг його зупинити. Якби ж я тільки зупинив його тоді, зараз все було б інакше.

Але все сталось так, як сталось, і я вже не міг нічого зробити.

На ранок ми так і не побачились, я дуже злився. Думав, що брат десь напився і тепер лежить у відключці. Був ладний прибити його, як тільки побачу.

До мого походу в університет брат так і не повернувся, тож я вирішив розібратись з ним вже після навчання.

Вирішив, що точно насварю його. Вже придумав так багато видів покарань, але... Вже в університеті мені подзвонили....

Дзвінок у двері відволік від сумних спогадів.

— Це, напевно, він, — одразу ж сказала Катя.

— Підемо відкриємо двері, — Таня взяла подругу під руку і вони пішли до передпокою.

Я ж відчув, що скоро нарешті досягну своєї мети. Я заберу цей канал. Я впевнений, що зараз каналом керує саме Богдан... Той стрім гри — прямий тому доказ. Розкладка була саме андроідна, а не айфонна, як у Макса. А у Богдана саме андроїд. Та й сталося це якось так випадково-нерегулярно, що...

— Дімо, Богдан прийшов! — голос Тані перебив мої роздуми.

Що ж, залишилось недовго.

Я точно знищу те, що вбило мого брата, заради цього не пошкодую нікого і нічого... Я помщуся. Тільки тоді, можливо, зможу жити далі. А може й ні. Не знаю... В будь-якому випадку спочатку помста.

Коли Богдан зайшов до коридору, наші погляди зустрілись.

— Привіт.

— Привіт, Богдане, — відповів я йому. — Що ж, добре, що ти прийшов. Таню, зроби те, про що я говорив раніше.

— Але ж ти сказав, що...

— Таню, негайно, — я подивився на свою дівчину.

— Добре, — сказала вона, опустивши голову. — Катю, підемо...

— В сенсі?! Куди? — не зрозуміла Катя.

Вона взагалі була не надто розумна. Тому я й не хотів, щоб Таня розповіла їй зайвого... Катя могла все зіпсувати. Але вже пізно. Тепер дороги назад нема. І все буде так, як я спланував.

— Катю, підемо, — Таня взяла подругу під руку. — Їм треба поговорити наодинці. Ось і все...