Глава 18. Макс. Листи.

Чесно кажучи, коли я тільки познайомився з Богданом, я йому заздрив. Спокійне життя, живі батьки, відсутність пияк в родині, близька людина — в нього було все, чого не було у мене

На того, хто женеться за славою, він теж схожий не був. Я не розумів, нащо такому, як він, потрібен мій канал.

Крім того, він ставився до мене з пересторогою, часто мені здавалось, що він вважає мене чимось небезпечним. Я ненавидів коло з солі, мою особисту тюрму.

Але перше враження може бути оманливим... Ми обидва зрозуміли це не одразу. Поступово його ставлення до мене змінювалось. Переламним моментом напевно став момент, коли Богдан ледь не вбив мене там, в університеті.

А зараз він сидів вже годин шість і працював над захистом каналу. Якщо раніше я думав, що він принаймні робить це задля грошей, то після нашої розмови мав сумніви й щодо цього.

З того, що я спостерігав, виходило, що все, що робив Богдан, він робив спочатку заради допомоги Каті, а потім переключився на допомогу мені. Тобто, що раніше, що зараз, він хотів комусь допомогти.

Тепер я розумів, що мій перший план, який полягав в тому, щоб захопити його тіло, просто не міг бути втілений. Я поважав Богдана, більш того, ми стали друзями, і тепер я не хотів забирати його життя, займати його місце.

Вселитись в якогось рандомного хлопця теж не варіант... Тільки тіло Богдана я дійсно міг би захопити. Все тому, що ми багато чого пережили разом, ми розуміли одне одного, я був впевнений, що цим тілом зміг би керувати все його життя.

Але знову ж таки, тепер я не міг так вчинити й тому мав на меті тільки одне. Я хотів докопатись до правди... Що буде далі вже було не так важливо.

Також багато думав про те, де ж я міг бачити Діму. Він точно не був людиною з мого реала, я мало з ким спілкувався наживо. Діма ненавидів мене, хоч і намагався не акцентувати на цьому увагу. А от Таня і Катя з їхніми листами... Точно, листи.

— Богдане, я ж вже довго не забирав пошту, — звернувся я до Богдана.

— Ти маєш на увазі листи від фанаток? Як ти взагалі їх отримував?

— Обрав доволі віддалену пошту на околицях. Листи приходять на мій псевдонім.

— Цікаво, на псевдонім? Але як ми заберемо їх? Мені навряд їх віддадуть.

— Якщо вставиш картку в мій телефон, то віддадуть. Але це небезпечно. Думаю, є й інший спосіб, — припустив я.

— Який же?

— Диверсія, — я усміхнувся. — Я знайду, де саме лежать мої листи, потім змушу персонал відділення, а це всього дві людини, вийти, наприклад, через пожежну тривогу. В цей час ти зайдеш з чорного ходу і забереш посилку.

— Але так листи зникнуть, це не годиться...

— Тоді ми підмінимо їх, — запропонував я. — Зазвичай ця штука з листами, мій «ящик». Десь розміром з коробку з-під взуття. Ти забереш те, що всередині, підміниш це і...

— Це буде видно, дані не будуть збігатися, інші листи — старі... Та й часу не так багато.

— А що якщо зламати базу і просто стерти дані про всі листи до мене? — запропонував я.

— Авжеж не думаю, що там дуже сильний захист... — відповів Богдан. — Має вийти, однак якщо я пропущу хоч один, то...

— Не сумнівайся у своїх силах, в тебе має вийти. Навіть якщо пропустиш один чи два і вони просто загубляться — нічого страшного не буде. Пошта просто виплатить штраф.

— Але красти фізично... — Богдан все ще сумнівався. — Що, якщо мене схоплять? Або знімуть на камеру...

— Скоріш за все вони нічого не записують, — припустив я. — Подібні камери просто показують онлайн, що відбувається. А навіть якщо записують, думаю, я зможу вивести їх зі строю. Щодо «схоплять»... Це неможливо, я ж відволічу їх. Довірся мені.

— Електронну диверсію треба зробити прямо перед тим, як ми будемо їх красти, або одразу після, — сказав Богдан. — Я потренуюсь перед тим як, все налаштую, а останній штрих зроблю, коли листи будуть в нас на руках. Було б непогано сьогодні прогуляти пари...

— Ні, Катя все ще на твоєму боці, не можна, щоб вона щось запідозрила, — твердо сказав я. — Бо ж ти і вчора пішов від неї, і потім ввечері її друзі підозрювали тебе. До речі, нам треба переглянути коментарі до того відео, що я виставив. Там теж можуть бути підказки.

— Добре, подивімося, — він позіхнув і прийняв сидяче положення на ліжку. Я сів поряд і ми почали мовчки переглядати коментарі.

Відсотків пʼятдесят були щасливими: люди раділи, що їхній кумир повернувся. Вони ж казали, що мій жарт зі зникненням і подарунком каналу затягнувся і що вже час почати викладати мої звичайні відео, спершу авжеж розказавши про жарт і його сенс. Більшість з них були дівчата.

Інші відсотків тридцять казали, що замість того, щоб грати в ігри, я мав би одразу виставити відео з собою, щоб показати, що я в нормі й щоб фанати не переживали.

Ще пʼятнадцять відсотків почали мене хейтити й говорити, що краще б і не повертався.
І тільки відсотків пʼять сказали, що єдине, чим я дійсно маю займатись, це робити стріми, а іншу дурню треба було давно кинути.

Окрім того, було і пару коментарів про те, що це відео — фейк.

— Твої фанати ще ті монстри, — прокоментував Богдан. — Бачив, скільки незадоволених? Вочевидь, стріми — точно не моє.

— Забий, це не тому, що твій стрім поганий, — я зітхнув. — Просто вони хочуть моїх типових відео з пранками. Саме на них я заробляю більшість грошей з монетизації. Точніше, заробляв, — виправив я себе. — Тобі треба завести картку перед тим, як переналаштуємо вивід грошей за рекламу.

— Чому у мене таке враження, що ти про монетизацію думаєш більше ніж про пошуки обставин своєї смерті...

— Бо так і є, — я зітхнув. — Напевно, я не так вже й хочу знати правду, не хочу підтвердження, що Таня в цьому також замішана.

— Вона тобі подобається?

— Ні, — я похитав головою. — Принаймні не так, як тобі подобається Катя, це точно.

— Чесно кажучи зараз, після того, як я зрозумів, що вона може бути замішана у твоєму зникненні, я не можу думати про неї в тому ключі. Я завжди думав, що вона добра і мила дівчина, що вона не здатна ні на що протизаконне.