Глава 13. Макс. На чий бік ти станеш?

Коли слідкував за тим, як грає Богдан, згадав, як же круто було грати, як я любив це. Напевно, це було єдиним з усього, що я робив на камеру із задоволенням. Хоча, авжеж, це задоволення було чутно лише в моїх коментарях чи записі чату з командою. Однак, я все одно розумів, наскільки ж слабко я цінував такі прості моменти радості. Можливо, варто було хоч трохи жити там, в тому моменті, а не в очікуванні світлого майбутнього. Сподіваюсь, що хоч Богдан не повторить моїх помилок.

Стоп. До чого це я... Я все ще хочу захопити його тіло. Так, він не вбив мене цього разу, але ж не факт, що цього не станеться пізніше. Йому може набриднути шукати винного в моїй смерті, він може захотіти простого і спокійного життя...

Хоча, з іншого боку, Катька не відчепиться від Богдана, допоки він не знайде мене. Ну і авжеж вона не буде з ним так, як того хоче він, допоки вона не дізнається, що її кумир і «кохання всього життя» вже мертвий.

Коли знов глянув в телефон, здивувався, як же вправно грав Богдан. А його стиль... Схожий на мій власний, дуже схожий. Чи може він віддає данину мені, як гравцю, якого він поважав, чи щось таке? Та ні, це неможливо. Мені просто здалось, я просто надто давно не грав...

Слідкувати за його «стрімом» тільки для мене було на диво цікаво, тому як тільки він розпочав нову катку, я вселився в телефон і увімкнув запис екрану. Самому Богдану на екрані цього видно не було. Він грав без голосового чату, а зі звʼязком через повідомлення, в цьому, напевно, була єдина різниця між нашими стилями.

Цей бій був важкий, грали майже двадцять пʼять хвилин. Богдан знов заслужено отримав MVP... Раніше ця гра була чи не єдиною моєю розрадою. Якщо задуматись, у мене ж і друзів справжніх ніколи не було. Таньку рахувати не можна, бо ж вона була закоханою в мене, отже це не дружба.

Напевно, якби ми зустрілись в реалі, змогли б знайти спільну мову. Тоді б він принаймні не намагався прикінчити мене... Напевно. А з іншого боку, якби не ці обставини, то ми б навряд зустрілись. Дивно, але я довіряв Богдану не зважаючи на все, що між нами трапилось.

— Максе, ти скоро в мені діру пропалиш, — почув я його незадоволений голос, коли він вже догравав.
Я ж перш ніж відповісти, завершив запис екрану. Точно... Голос. Може стати непоганою приманкою для Каті та Тані. Ці двоє чули голос Богдана і якщо я пущу його стрім зі свого каналу, вони здогадаються...

Від їхніх дій після цього буде залежати, хто з них причетний до мого зникнення. Але це небезпечно... Не факт, що Богдан не проти. Хоча, він же вважає, що його Катька — непричетна! Та й якщо що я тепер постійно з ним. Щось придумаю. На крайняк, просто вселюсь у ворога, ким би він не був, якщо він буде загрожувати життю Богдана. Все вийде.

Хоча, можливо спочатку треба б дати пару відео без голосу... Він грає майже, як я. Цікаво, як вони відреагують?...

Я намагався запевнити себе, що обрізаю голос не тому, що переживаю за життя цього придурка, а тому, що не хочу, щоб телефон дістався комусь іншому... А цього я не хотів не тому, що почав довіряти Богдану, а тому, що він хоча б в якомусь сенсі перевірена людина...

Чорт. Що б я не казав, що б не думав, не можу я підставити його. Але він мені не друг. Просто я не така людина, ось і все. А його незнання про те, що я зроблю, тільки допоможе зіграти, як треба, перед тими квочками. Він побачить їхню підозрілість і розпитування... Або, ще краще, якщо вони навпаки прикинуться, що нічого не бачили. А я не повірю, що вони не бачили...

Як тільки все обрізав, передав відео собі на вайбер. Потім стер повідомлення з відправлених в телефоні Богдана і нарешті вийшов з його мобільного, однак все ще був у невидимій формі.

— Ей, чого замовк? — знов звернувся до мене Богдан.

— Медитував, — буркнув я. — Що там?

— Ти вирічався на мене!

— Ні, медитував, — відповів вже спокійніше. — Мені треба тренуватись, раптом ще хтось захоче проштрикнути. Хочу, щоб моє ефірне тіло було сильним.

— Яке тіло? — перепитав він.

— Та хто його знає, коротше, душа моя, типу того, — відповів я.

Що таке «ефірне тіло» я не знав, але звучало круто... І звідки я знав це слово? Гадки не маю...

— Цікаво, — задумливо сказав він.

Виглядав серйозним... Дійсно повірив? Ну хоча те, що привид тренує щось типу душі, це напевно не так вже й дивно.

А потім я помітив, що Богдан ледь задушує посмішку.

— Що вже не так?! — запитав я, намагаючись тримати себе під контролем.

— Просто... Ефірне тіло — це тіло вчинків людей по езотериці, — процитував він якусь енциклопедію чи що...

— І звідки ти це знаєш? — перепитав я. — Хоча після того, як ти оточив мене сіллю в перший же день напевно треба було здогадатись, що ти ще щось там дослідиш... Все ж ботан — і в Африці ботан, — я усміхнувся.

— Вже майже час, — сказав він, подивившись на екран.

— Якщо виявиться, що Катя замішана в моєму зникненні, що ти будеш робити, на чий бік станеш? — я подивився на Богдана.

Мені доводилось провокувати його... Це був найшвидший спосіб змусити Богдана почати думати головою. Задавати собі незручні питання... Краще зараз, ніж потім, в критичний момент.