Глава 3. Богдан. За мить до точки неповернення.

— До тебе прийдуть гості? — здивовано запитала мати, відірвавшись від свого улюбленого телевізора.

— Так, Катька, — я кивнув. — Ми будемо в моїй кімнаті, не заважатимемо.

— В хаті неприбрано, — вона озирнулась по сторонах. — Ти ж знаєш, я взагалі не люблю подібну спонтанність, міг би хоч запитати у матері.

Це була правда. В хаті в нас завжди було все захламлено. Але ж хіба не вона, як жінка і мати, мала за це відповідати? Особливо якщо врахувати те, що вона весь час сиділа вдома, поки батько працював...

— Я не дитина, можу раз на рік запросити подругу до себе в кімнату, — все ж відповів я.

— Вона — твоя дівчина? — мати продовжила допит.

Відʼєднана від свого телевізора вона, схоже, відчувала термінову потребу всмоктати з навколишнього середовища хоч якусь іншу інформацію. Навіть секунда без інформаційного шуму здавалась їй тортурою.

Чомусь це нагадало мені старий фільм «Матриця». Я б його до речі й не подивився, якби наприкінці минулого року не вийшла четверта частина. А так жанри, які я люблю і все таке, але аж четвертий фільм франшизи. Я не любив дивитись серії не з першого фільму, тож вирішив переглянути всі частини з самого початку.

І чесно кажучи, був приємно вражений.

Люди зараз реально жили в чомусь подібному. Все робили на автоматі. Прокидаєшся, чистиш зуби, приводиш себе в порядок, йдеш на роботу, працюєш, повертаєшся, дивишся телевізор, лягаєш — найрозповсюдженіший сценарій. Точно ніби запрограмовані.

— Відповідай, коли я до тебе звертаюсь! — своїм голосом вона вивела мене з роздумів.

— Батько коли прийде? — відповів я питанням на питання.

— Твій батько працює з ранку до ночі, ти ж знаєш! — аж обурилась вона.

— Я просто навів приклад нетактовного питання, — я знизав плечима.

Авжеж, знав, що їй буде неприємно чути таке питання. Офіційно батько працював з девʼятої до шостої, але рідко коли приїжджав раніше девʼятої-початку десятої. А десь раз на тиждень і взагалі залишався на чиєсь «день народження».

Думаю, мати підозрювала, що в нього є коханка. Чесно кажучи, я теж думав, що саме так воно і є.

— Я — твоя мати, і маю право знати! — нарешті вона знайшла, що сказати. Давно я не бачив її такою енергійною. Аж з дивану зіскочила. Дивилась на мене обурено. — І нагадую, я не очікувала гостів, тут неприбрано!

— У тебе завжди неприбрано, — я знизав плечима. — Та й це неважливо, ми будемо в моїй кімнаті.

— Як ти з матірʼю розмовляєш?! — вона раптом підійшла прямо до мене, подивилась в очі.

Нехай я не був спортсменом чи щось подібне, однак все одно вже давно був вищий за неї. Хотіла налякати мене «грізним» виглядом? На ці її потуги я тільки посміхнувся.

Насправді, після такого довгого періоду апатії бачити на її обличчі емоції, нехай навіть і такі, було доволі приємно.

Зрозумівши, що вся моя реакція звелась до посмішки, вона схрестила руки на грудях і продовжила спопеляти мене поглядом. Не знаю, чого саме вона очікувала.

— Я поставила питання! — нареешті видала вона.

— Розмовляю так само, як і матір розмовляє зі мною, — спокійно відповів я і додав. — коли взагалі розмовляє, — подивився їй в очі. — Якби цікавилась чимось, окрім серіалів і телепередач, то можливо все було б інакше.

Побачив, як їй на очі навертаються сльози. Саме в цей момент квартирою рознісся противний і гучний дверний дзвоник.

— Катька прийшла, ми будемо в моїй кімнаті, — сказав я і пішов зустрічати подругу.

Прочинив двері, впустив її.

Катька була вдягнена в легеньке світле пальто. Як завжди без шапки і в бойовому раскрасі.

— І як ти встигла намалюватись, — усміхнувся. — Мамка точно подумає, що ми знов зустрічаємось. Привіт.

— Привіт, — вона почала знімати пальто, я допоміг.

Потім повісив його на вішак.

— Давай спочатку до кімнати, там поговоримо, — тихо сказав я.

Не хотілось, щоб мати мала змогу підслухати нашу розмову.

— Сідай, — я вказав їй на стілець перед моїм робочим столом. — Зараз принесу другий стілець.

Катька кивнула і сіла, я ж тим часом пішов за стільцем.

Знов пройшов через вітальню. Мати все так само втикала в телевізор. Напевно, зараз улюблений гіпноз був кращої якості, бо на нас з Катькою вона вже не реагувала.

Взяв стілець, пішов назад до своєї кімнати. Наша вбога хата точно не підходила для володаря одного з найпопулярніших ютуб-каналів.

Цікаво, як жив Макс. В нього вдома була студія, значить місця там дуже багато...

Підставив стілець біля Катьки. Та вже швиденько щось клацала в ютубі, переходячи з одного відео на інше. Звуки змішувались і в цій катавасії неможливо було прослідкувати хоч якусь логіку...

Однак я вирішив просто сісти поруч і продовжувати спостерігати за тим, що відбувалось на екрані.

Звернув увагу, що канал Флая став ще популярнішим. Може, це дійсно такий прикол? Як там говорили в тій мамкиній передачі? Що це пранк для привернення уваги... А потім, коли ніхто не розгадає загадку, зʼявиться Макс, скаже, що ми погано старались і що в нього нема вибору: доведеться самому вести стріми і тому подібне...

— Стій, — я раптом побачив дивне відео і зупинив Катьку. — Що це? — я подивився на екран. Тут Флай знімав себе на фронталку в якомусь підʼїзді. — Це не в його стилі...

— Так, я теж так подумала, — вона кивнула. — Я відклала це відео в одне з тих, що можуть дати підказку. Насправді, я багато назбирала, дивись, — вона відкрила іншу вкладку. — Отут чітко видно вхід метро... «Нивки». Це точно вони. Другий вхід. Отут він знімає найчастіше на вулиці. І ці відео виходять в той самий період, що і те, з підʼїздом. Бо той самий одяг, дивись, — вона вказала на одяг Макса. — Я б можливо не помітила цього, якби це був його звичний одяг. Але цього разу... Він вдягнений набагато дешевше.

— Як ти зрозуміла це... — я насупився.

— Ну я ж його фанатка, — вона усміхнулась. — Зазвичай його відео тільки імітують спонтанність, — вона подивилась мені в очі. —Це легко зрозуміти за одягом: Макс постійно весь в брендах, вдягнений з голочки.