Допис третій

Зрання Солоха ходила чудна. Виглядала собі у віконце, тяжко зітхала й тонула в думках. Сьогодні була Пʼятниця, день богині кохання, тому я здогадувався, кого саме вона в тому віконці виглядала.

— Не прийде... — жалісно сказала Солоха сама до себе. А я почув, домовики гарний слух мають, то й не втримався:

— Й на чорта тобі той чорт потрібен? — навіть тавтологію не помітив, коли Перелесника згадав. Тьфу на нього! Тьфу-тьфу-тьфу! Нечисту гадюку того! Мені якось Лісовик після самогону на мухоморах зізнався, що той може й хлопців спокушати. Розказав своїй відьмі, а вона мені: «Ми живемо в сучасному світі, нечисть ти така стара!».

Солоха повернула голову до мене й стрельнула поглядом, ну неначе блискавицями. В мене аж мурахи пробіглися по старим костям. Ох і страшна моя відьма в гніві!

— А скажи мені, миленький, кого я тут ще знайду окрім Перелесника нещасного?! В цьому селі тільки чорти й водяться! А мені вже двадцять вісім! — вона смачно стукнула себе кулаком по грудях, — Чуєш, двадцять вісім! А я ще в дівках хожу!

Особисто я проблеми в цьому не бачив. Памʼятаю, її мати вийшла заміж в двадцять, а прабаба в двадцять чотири — обидві жалілися, що в дівках так мало походили. Яка біда? Хай живе собі, поки є можливість, світ пробує-перебробує. Скільки в неї того часу? Дай нечистий, щоб хоч до ста дожила. Тому я тільки фиркнув собі під ніс й не став лізти в перепалку. Вирішив бути розумнішим — іноді корисно, головне, не перегнути палицю. Вона и бика могла за рога взяти. Страшна відьма, ой страшна.

А Солоха не втихала, їй все муляло:

— А знаєш що? Якщо мій Рід хоче жити, то хай сам й старається. Хай мені сюди мого судженого, доленьку мою и приведе! А я й пальцем не шевельну, досить вже! — далі вона вже прокричала кричала до Роду, — І знайте, я хочу красивого, чесного й сильного! Щоб серденько з грудей вистрибувало! На інших і не подивлюся! Ось так!

Я майже перед очами побачив, як її родичі в могилах перевернулись й кістками затріщали. До кінця дня вона ходила тихо, хоча чув, що вона іноді щось злісно бурмотіла собі під ніс. Я також не висовувався, Солоха дала мені їжу для роздумів.

А Домовики можуть кохати?.. Краще б борщу з'їв...