Допис другий

Ранок почався не без кумедії - знов посварився зі своєю відьмою. Я випадково зʼїв увесь борщ, що вона звечора готувала. Хіба моя стара голова винна, що Солоха стала готувати маленькі порції, щоб літнє тепло страви не псувало? Хай в погреб все ставить, там прохолодніше. Ця жінка обізвала мене свинею, а я у відповідь натякнув на її пишні форми.

Злукавив, визнаю. Це була моя помилка. Хтось минулого разу в коментарях написав слово «буллінг», то я кумекаю, що між нами саме він.

Взагалі-то моя відьма дуже талановита, гарненька і має не аби які здібності: вона злегка призиває дощ у засуху, одним поглядом проклинає навіть уже навік проклятих чортів, їсть як не в собі та не товстіє (я іноді перехрещуюсь, коли бачу, що вона цілий баняк кулішу за одну душу бере), завжди румʼяна та красива. Навіть, коли вертається з Лисої гори під ранок сьомого дня. А це вам не аби що. Та гострий язик має й полаятися любить від душі.

А я?.. Я маю свої особисті права домовиків. Коли хочу їсти — їм. Коли хочу спати — сплю. Коли хочу балуватися — балуюсь. Коли хочу молоти язиком — мелю. Мене ні разу за мій вік свинею не ображали. Проте сказав я їй про фігуру даремно — чорт, видно, поплутав (звідкіля тілько взявся, я не запрошував?). Зараз піду вибачатися, а то я її знаю: як сяде на оту свою дієту, буде тільки морквою та огірками давитися. І мене цим годуватиме. За компанію.

Тьфу, й справді здурів я на старості років. 
Недокумекав.