Допис перший

Довго думав про що написати: чи минуле згадати, чи сьогоднішнім поділитися, чи в майбутнє заглянути. Написав дві чернетки, проте поки не публікую, не впевнений, що читачу буде цікаво знати про зародження нечистих та їхню філософію буття. Якось довгенько не міг придумати про що писати, де знайти натхнення, але потім натхнення знайшло мене само.

Вчора я вперше за своєї пам'яті пізнав сенс існування домовиків та їхню роль в соціумі. Клята відьма встала з першою зорею, щоб причепуритися до вечірнього побачення з місцевим перелесником. О логіка! Мене розбудила, так ще й на моє прохання розігріти піч, тому що я вже старий і немічний, одказала - скоро літо, воно й так тепло в хаті. Кажу, спину можу провіяти на холодному, а вона: "Не гунди під ніс, у нечистих спина не болить, а тим більш, що вони не хворіють". Як же! А біль від розчарування та образи, яке вдарило в самісеньке серце, я відчув!

Знаєте що було далі? Я розкажу. Прошу в неї поїсти в обід (від гіркої образи декілька годин відходив), так вона мені шматок хліба позавчорашнього дала. У мене аж мову відібрало! Я що свиня, щоб мене недоїдками годувати?! От відьма!

А сама така-сяка красуня волосся з травами помила, обличчя якоюсь пахучою кашею намазала, кращу свою сорочку знайшла і приміряла, виглядалася-дивилася перед дзеркалом. Та й пішла собі гуляти, залишивши після себе безлад. Тьфу на неї. Ще й парубок-нечистий мені не сподобався: якісь в нього очі хитрі, диявольські, відразу зрозуміло, що йому від відьми треба! Тьфу на нього. Моя відьма заслуговує більшого!

Коли поверталася вночі зі своїм перелесником, я двері їм не відчинив. Чисто із принципу. У нас - домовиків - вони також є. Послухав трішки прокльонів і благань, але не пустив. Знай домовиків! У нас теж є тоє, як його... гордість! Але проклинала відьма старанно: то кричала, то переходила на шепіт, змінювала інтонацію вгору і вниз, згадала чорта і святого в одному реченні. Не знав, що Солоха і так вміє. Не знав і перелесник, тому втік по-тихому. Злякала бідного... Слава Богу, такі женихи нам не потрібні. Як тільки Солоха заспокоїлась, я її впустив. Вона тихо зайшла, затремтіла від холоду, а я їй нагадав, що «літо скоро, вже тепло». Обвела поглядом весь безлад, вибачилася і нещасна лягла спати. Я на неї зла вже не тримав. Навіть шкода стало відьму, не щастить їй в коханні... Цікаво, чому?

Може, зареєструвати її на сайті знайомств? Може, й самому там зареєструватися? Як гадаєте, любі підписники?

На цьому день закінчився, так історію мав. До наступних зустрічей!