Пролог

Світ не стояв на місці - все постійно змінювалось. Вмирали дні, а за ними роки й століття, проте розвиток постійно линув вперед. Що не день - то нове відкриття, якийсь пристрій, дослідження, підтвердження. Важко було приймати нове, а ще важче відпустити старе, яке залишило після себе лише спогади.

Домовик жив у цій хатині, як тільки її обмазали глиною, змішаною з соломою. У старої Пріськи пани викупили землю, а вона забрала його з собою в мішку з вугіллям, взяте з печі (йому дотепер важко про це згадувати, не найприємніші спогади, пропитані горем, болем і образою). Пріська була хазяйкою непростою, вона мала знання й важкий характер, як і будь-яка інша відьма. І дочки її були такими (складними і впертими), і правнучки, і праправнучки. Пощастило йому потрапити до відьомського роду помічником же ж!

І мінялася зима з літом, і мінялася та хата, і мінявся дитячий плач. Дожив Домовик до теперішнього віку, мав нову відьму - Солоху, сучасний ремонт, інтернет в хаті, технології... Жив собі та не тужив, поки до нього не прийшла думка, що він "якийсь несучасний". Іноді він підглядав, як Солоха щось друкувала у своєму сучасному-ноутбуці, читала в ньому книжки, шукала рецепти (по секрету, вони разом дивилися турецькі серіали, але домовик це заперечував перед Лісовиком). А також переглядали блог однієї відьми з Карпат, навіть листувалися.

Домовик багато думав про це.

Ходив похмурий колами по хаті, роздумував та бурмотів собі під ніс, поки не спіймав свою думку.

- Треба створити свій блог! - сказав він до чорнявого кота Мурка, який спокійно спав собі на лаві. Мурко лише ліниво привідкрив одне око й знову закрив, подумавши, чим би стара нечисть собі не бавилась, аби не плакала.

Й поки Солоха на городі поралась, Домовик по-тихому покликав місцевих Чортів, щоб ті йому допомогли - не любила відьма, коли він її ноутбук чіпав. Й так підвечір народився нечистий блог "Блог Домовика". Вклав у нього свою душу Домовик (якої немає) й вирішив розказати про життя-буття людям...