Білочка

Він важко опустився на лавку. Майже кинув себе.
Все навкруги раділо життю. Світило сонце, зеленіли дерева, цвіли квіти, щебетали пташки, гуляли люди..
Навпроти на ялинці щось безтурботно гризла білочка.
А в нього на душі шкребли кішки. Вчора він пропив останні гроші, а сьогодні завалив екзамен по фізиці.
"Везе ж цим сволочам", - він з заздрістю подивився на білочку. "Ні грошей не треба, ні екзаменів нема. Стрибай собі по гілочках... Ех, була б це Золота Рибка..."

- А чим це я гірша за рибку? - невдоволено глянула на нього білочка.

"Ти диви, людським голосом говорить", - майже байдуже подумав студент. "Чи то я перепив вчора?".

- Так чим? - білочка продовжувала дивитись на нього, вимагаючи відповіді.

- Золота Рибка бажання виконує, а що ти можеш крім шишки гризти?

- Загадуй!

- Ти серйозно?! Хочу перездати екзамен по фізиці, - випалив студент, не задумуючись. - На четвірку, - добавив, трохи подумавши.

- Но проблем, - сказала білочка. Буде тобі четвірка. Йди собі спокійно.

Він  йшов доріжками парку, не відчуваючи землі. Бувають ще чудеса і радість в цьому житті.
Та з кожним кроком хода його сповільнювалась і настрій псувався. "Який же я дурень. Ніби це останній екзамен..."
Він повернувся і пішов назад. Хух, білочка була на тому ж місці.

- А можна я поміняю своє бажання? - запитав з надією в голосі.

- Можна, я сьогодні добра.

- Хочу всю сесію здати на 5 і щоб була підвищена стипендія!

- Без проблем. Йди спокійно.

"Ох, який я молодець, що переграв своє перше дурне побажання, - радісно думав студент. "Буду відмінником, буде стипендія. Може навіть Наташка на мене увагу зверне..."
Та чим далі він мріяв, тим більше розумів, що і цього разу  продешевив. Швидко розвернувшись, він побіг назад. "Тільки б вона була там, тільки б нікуди не зникла..."

- Хочу поміняти побажання, - сходу випалив студент, навіть не відхекавшись. - Хочу Нобелівську по фізиці і мільйон доларів.

- Так за Нобелівську і так дають мільйон, - зауважила білочка.

- Додатково мільйон, -  торгувався він.

- Добре, буде тобі Нобелівська і мільйон.

- А ти не обманюєш мене? - засумнівався студент. "Якось легко вона на все погоджується".

- Я взагалі ніколи нікого не обманюю, - ображено сказала вона.

- Ой дуриш ти мене! 

- Як скажеш, - холодно відповіла білочка. - Це було твоє останнє побажання? Ну бувай. Мені пора.