Білочка, Артур та Віка

Білочка, Артур та Віка

- Вітання! Що ти тут робиш? - Запитала Віка у білочки, що стоїть за вікном на рамі. - Хочеш до мене? Зараз відкрию… Давай… Стрибай! Сміливіше… Ось так. Звідки ти? Ах, так, з лісу, мабуть... а ти хто? Хлопчик чи дівчинка?
Білочка застрибнула всередину і після невеликих пошуків вмостилася на столі перед Вікою.
- Хочеш залишитися в мене? Чим же тебе годувати? Зараз погуглю… - І Вікторія пішла у світ Інтернету з головою у пошуках хоч якоїсь інформації про білочку.

За день до цього трапилася ось яка історія.
Чотирнадцятирічний Артур з важливим виглядом розгулював ринком у пошуках особливої трави, яку йому доручила купити його мама, т.к. вона працювала допізна, а в Артура уроки закінчуються рано. На папері, який він тримав, було написано: "Філейник". Ця трава отруйна, але в малих дозах за певного рецепту виконує якісь лікувальні дії.
Підійшовши до місць, де продавали продукти, Артур вловив трав'яний аромат. Придивившись, побачив жінку, що пропонує трави.

- У Вас є філейник? - Запитав хлопчик у цієї жінки.
- Так. А скільки тобі треба? Скільки склянок?
- Не знаю, а скільки коштує склянка?
- Вісім гривень.
- За це?!! Вісім гривень? Я й сам таке можу нарвати, погулявши найближчим лісом.
- Як хочеш.

- Гаразд, давайте два, мама ж просила купити. Та ви що? Ось у цей кульок сипатимете? А чи він чистий? Ви тільки досипте повний, без обману. Ще трохи, а то Ви применшуєте. – Все не переставав критикувати Артур кожну дію продавця.
- Все, годі, бери і йди, тільки заплати спочатку. Я тобі насипала дві склянки, з тебе 16 гривень.
- А ви впевнені, що це саме філейник? Бо у Вас тут стільки всього! Так і заплутатися можна… Ви добре знаєтеся на травах? Ви самі їх збираєте? Чи не обманюєте? Ви добре зав'язали? Потрібно краще ... не мені ж Вас вчити.
- Хлопчик, ти мені набрид, йди.

- Як Ви з покупцем розмовляєте? Я на Вас напишу скаргу, щоб тут більше не стояли.
- Іди, бо нарвешся…
- То ви мені ще погрожуєте?
- Ні, тебе життя змусить змінитись. Станеш добрішим і ввічливішим.
- Що?!!

- Коли ти заснеш цієї ночі, у твоєму тілі відбудуться зміни. - Почала шепотіти продавчиня, ніби читаючи молитву чи заклинання. – Прокинувшись – ти не впізнаєш себе. Твоє нове тіло змусить тебе змінитись зсередини. А свій колишній образ ти знайдеш тільки тоді, коли щиро полюбиш найзвичайнішу, нерідну тобі людину. Коли приймеш її такою, яка вона є. Коли цю людину щиро поважатимеш. Коли всіх оточуючих поважатимеш, хоча б трохи…
- Що Ви такого кажете? – здивувався Артур.
- Нічого… Бажаю тобі доброго шляху. Хоч ти його поки що не заслужив.

Коли батьки Артура лягли спати, Артур, прикинувшись, що спить, побачив, що світло в кімнаті батьків погасло, тихенько встав і взяв свій ноутбук. Він просидів за ним ще десь дві години, незважаючи на те, що завтра треба було йти до школи. Артур не серйозно ставився до школи, вчитися, в принципі, не любив. Але йому подобалося в школі те, що всі дівчатка просто не зводили з нього очей, постійно чимось пригощали, запрошували на свої дні народження і намагалися з ним сидіти на уроках.
Тому до жіночої уваги Артур уже встиг звикнути, і інтерес до своєї персони, турботу та тепло поглядів дівчаток сприймав як належне.
Відчувши сильну сонливість, він швиденько вимкнув комп'ютер, сховав його, як ні в чому не бувало, і ліг спати. Заснув міцно. Забувшись, наче провалившись у якусь прірву.

- Артуре, вставай, ти ж школу проспиш! Артуре, ти де? Коли це ти встиг десь взяти гризуна? Це білка? Що вона робить у твоєму ліжку? Ти де? Артур?!!
- "Чого це так мама непокоїться? Ось я, в ліжку! Яка ще білка? Мам… Що це з моїм голосом?" - Нічого не розумів Артур.
- Цей звір ще шипить. Ану, киш звідси! Геть пішла! - Мама кинулася в бік ліжка, в якому, сховавшись по шию, прокидалася білка.
- "Мама! Чому ти на мене кажеш «киш»? Чому ти переді мною руками махаєш, наче проганяючи? Ай!» - Раптом відскочив Артур, щоб не отримати ляпаса від матері, і раптом несподівано для себе побачив, що весь навколишній світ став для нього більшим. Мама більше. У нього самого хвіст, руки в шерсті, а сам він не може промовити й слова. - "Мам!!!!!" – Але ніхто його не чув.
- Дорогий! Ти бачив нашого сина? Тут замість нього якась агресивна білка скаче його ліжком. Артуре! Досить балуватися! Вже не смішно! Забери свого щуроподібного друга!
- Це не щур, а звичайна білка, - сказав тато Артура, коли зайшов до кімнати сина. – Сину! Ти де? Досить дуріти.

Через дві години весь будинок був зайнятий детективами, слідчими та журналістами. Журналісти вже були дуже задоволені, що нарешті в цьому тихому містечку біля лісу щось сталося – і вони зможуть написати сенсаційну статтю. На чернетці в одного з них можна було помітити вже й заголовок ще не закінченої статті: «Викрадник залишає на місці злочину білку».
А на гілці дерева в саду біля будинку за всіма спостерігала засмучена та перелякана білка.
- "Гаразд. Раз вони не розуміють, що це я, піду я до школи, там мої друзі, може, вони мене приймуть і все зрозуміють". - Подумав Артур і пострибав з дерева на дерево у бік своєї школи.

– "Ай! Це ж я! Що ж Ви кидаєте у мене каміння! Це ж я – Артур! Віталіку! Припини в мене жбурляти ці камені! Богдане! Припини на мене кидати свою джинсову куртку! Навіщо Ви мене ловите! Я сам до Вас прийшов?" - Щось не зрозуміле для людей пищала білка, намагаючись сховатися від натовпу дітей, які намагалися її зловити. - Що ж ви смієтеся з цього, дівчата? Ви ж тільки вчора мені так мило посміхалися?
- Лови її! Лови! – кричали з усіх боків діти. – У мене вдома є клітка. Там мешкала морська свинка.
- А тепер де вона? Твоя морська свинка?
– Померла. Розбилася при моєму експерименті-випробуванні мого нового саморобного парашута.
 - Тобі не можна домашніх тварин мати. Ти ж їх мучаєш. І випадково вбиваєш.
- Не страшно, у разі чого мені нового вихованця купують на моє прохання.
- "Ну й друзі, я й не знав, що вони такі жорстокі. Мені тут нема чого робити. Потрібно подалі бути від зборища цих дітей" - І білочка швидше покинула шкільний парк.