Розділ 9.

Як так взагалі вийшло? Я зовсім не так уявляла собі цей день, і розмову з сестрою. Хоча б тому, що її немає, і я знову її заміняю.

– То що ви кажете, вас турбує? – запитала тихо, спостерігаючи за парочкою молодят в активній фазі притирання.

– Вона мені зраджує!

– Він мені зраджує!

Вони прокричали це разом, чоловік для наочності ще й ударив кулаком по столу, налякавши мене. Стіл не шкода, не мій, але я звикла, коли на мене кричать через телефонну трубку, а не особисто. Від цього стиснулася, і відсунулася на стільці якомога далі від столу і парочки. Серце швидко застукало у вухах від переляку, але я змогла взяти себе в руки.

– Може просядете? – натягнуто посміхнулася, вказуючи на два стільці, які пара ігнорувала.

Частково я їх розуміла, вони виглядали такими незручними, як і той стілець, що дістався мені. Усе в кабінеті сестри було незручним, але найбільше її роль. Чортова секретарка! Вона застала мене зненацька, примудрившись, як і охоронець, упізнати в мені сестру. Я думала, що ми зовсім не схожі: кольором волосся, стилем в одязі, та й характерами. Навіть клієнти взагалі мене не впізнали, і насилу повірили секретарці, коли вона вказала на мене. Особливо в очах клієнтки висловилася зневага.

– Що з вами? – запитала тоді нахабна особа, викликавши в мене черговий ступор. – Вас хтось пограбував і вам довелося забрати одяг у безхатьків?

– У такому разі, ти забрала одяг у місцевих шльондр? – відгукнувся її супутник, скориставшись ситуацією, щоб образити її.

Вони майже знову почали скандалити, але ділова секретарка вихопила в клієнтки вазу з квітами, і запхала нас трьох до кабінету Мері. Як вона висловилася на «термінову консультацію». Я навіть двох слів не встигла вставити, поступившись під темпераментом усіх присутніх. Сумніваюся, що зі справжньою Мері хтось наважився так говорити. Але де вона знову, якщо не тут? Мені не хотілося брати участь у нав'язаному сеансі, тим більше давати «термінову консультацію». Нічого термінового в цій консультації немає. Щоб ці двоє не говорили, між ними витають іскри, але нікого іншого вони не бачать і не чують.

Почувши мою пропозицію тільки з третього разу, пара присіла і різко замовкла. Вони обмінювалися розгніваними поглядами, але ображено нічого один одному не говорили. За ідеєю я повинна була звернутися до кожного, і дізнатися корінь їхньої проблеми, але я навіть не знала їхніх імен. Як і не відчувала себе зобов'язаною розв'язувати їхні проблеми. Мене просто закрили разом із ними в одній кімнаті, і я не виносила їхніх криків. Вони нагадували мені про сварки батьків, а мені зовсім не хотілося згадувати про ті давно забуті часи.

– Що для вас означає слово сім'я? – запитала, дивлячись на жінку.

Вона крутилася на незручному стільці. Не могла всістися, і весь час кидала гнівні погляди на свого супутника.

– Який стосунок це має до того, що він тільки й робить, що зраджує мене?! – психанула жінка різко, виливши свій гнів на зовсім не слушну для цього людину – мене.

Будь-якого іншого дня, якби вона дійсно була моєю клієнткою, я б шукала до неї підхід. Допомогла розібратися у своїх почуттях, стала б «другом», але не сьогодні.

– Ой, знову ти починаєш... – завівся її супутник, підвищуючи голос, але я його перебила короткою фразою.

– Так киньте його, – дивлячись тільки в очі жінці, запропонувала простий вихід.

– Що? – судячи з різкого зойку, ніхто з цієї пари не готовий був до такої пропозиції.

– Ви що таке говорите?! Хіба ви не найкращий фахівець у сімейній терапії?! – обурилася жінка, червоніючи, немов рак.

– Дуже в цьому сумніваюся, – кажу з іронією, не приховуючи усмішки.

Я не знала, в якій галузі спеціалізується сестра, але якщо це сімейна психологія, то в мене багато запитань із цього приводу. Як людина, яка все своє життя намагалася бути якомога далі від власної сім'ї, може комусь допомогти не втратити власну? Можливо, я б навіть засміялася з цього приводу, якби чоловік не наважився вклинитися в нашу розмову.

– Що такого смішного вона сказала? – запитав він тоном, сповненим агресії.

– А ви, чому не розлучилися зі своєю коханою, якщо вона вам зраджує? – подаюся злегка вперед, переводячи всю свою увагу на чоловіка.

Він помовчав мить, після чого глянувши коротко на жінку додав:

– Я їй ніколи не зраджував.

Це було схоже на правду, хоча б тим, як чоловіка обурювало те, що йому взагалі доводиться про це говорити вголос.  Усе зіпсувала лише його наступна фраза, сповнена зневаги:

– Але, вона...

– Та скільки можна, Малькольме?! – жінка знову піднялася на ноги, стрибаючи через свій низький зріст, біля чоловіка, немов маленький писклявий песик. – Я бачила тебе з твоєю помічницею в ресторані!

– Та що ти вигадуєш, – спокійно закотив очі чоловік.

– У мене й докази є: ось! – жінка судомно почала ритися у своїй маленькій сумочці. Дістала телефон і погортавши там щось, почала показувати спочатку мені, а потім і своєму чоловікові, фото. На ньому чоловік, на ім'я Мальком разом із мініатюрною жінкою з великими грудьми, що нагадує секретарку, сиділи за якимось столиком, вочевидь у ресторані. Вони навіть не сиділи один навпроти одного, а навпаки поруч, і здавалося когось там чекали.