Розділ 5.

Питання, що я взагалі тут роблю, зависло в повітрі. Немає нічого спільного ні в мене з подібним місцем, ні в подібного місця зі мною. Штучні посмішки й розмови ні про що, вихваляння й виставляння напоказ власного багатства – видаються такими недоречними, але водночас природними для людей подібного ґатунку. Мабуть, тільки справжня Мері могла б виглядати органічно в компанії цих гарпій.

– То ким ви, дорогенька, працюєте? – від знущально доброзичливої посмішки дами бальзаківського віку нудить. Її яскрава малинова помада добре поєднується з рудим волоссям і з доволі безглуздою зеленою сукнею, зі справжнім пір'ям павича. Усе в її поведінці й образі наче кричить, що вона бажає чужої уваги.

Крутячи в руках келих із шампанським, я не знаю, що їй відповісти. Мені взагалі не хочеться розмовляти з цими гарпіями, але я зобов'язана, адже серед них майбутня свекруха Мері.

Місис Кеннеді кидає на мене схвильований погляд, схоже вона не звикла, щоб наречена її сина так багато мовчала. Хоча я до кінця впевнена, що вони взагалі зустрічалися раніше. Усе тут не таке, як здається. Мені варто було запідозрити Мері в лукавстві. Те, що вона назвала сімейною вечерею, більше скидалося на офіційний захід. Причому не для простих смертних, а для вершків суспільства. Людей тут набралося стільки, що навіть ніде присісти. Усі дивани та крісла зайняли солідного вигляду чоловіки, які обговорюють якісь свої важливі справи. На фоні грає справжній оркестр, усюди снують офіціанти в строгих костюмах із тацями, а я ризикую загубитися в цьому величезному особняку, навіть не вийшовши за межі фоє. Усе тут буквально кричить, що мені тут не місце. Але найбільше говорить про це відсутність цього таємничого Конора – нареченого сестри. Якщо цей захід організували його батьки, то чому його досі тут немає? Чому він не приїхав на нього разом зі своєю нареченою? Чи в нього навіть не виникло питання, а де вона, власне, є? Для кого насправді потрібна присутність Мері тут? Явно не для її нареченого, який досі не з'явився.

Я знала, що цей вечір, і витівка із заміною сестри, згубна справа. Але коли знайшла під дверима пакет кур'єра від Мері, зрозуміла, що все не так просто, як вона мені змалювала. Адже я не погодилася, навіть не зателефонувала їй, а вона все одно відправила мені речі, трохи грошей і запрошення на цей вечір марнославства. Наче вона заздалегідь знала, що я їй не посмію відмовити. То чому ж я все одно тут, переминаюся з ноги на ногу в жахливих туфлях на підборах, ледве дихаю у вузькій сукні й стримую бажання почухати голову під перукою?

Цікавість. Чортова цікавість!

Мене ніколи не можна було назвати ризиковою людиною, але я не вміла відмовляти людям, особливо сестрі, адже вона ніколи ні про що мене не просила. Чи знала я, що, замовивши таксі на вказану в запрошенні адресу, потраплю в якийсь великосвітський світ із пихатими багатіями? Звісно, ні. У мене мало панічна атака не почалася, коли справжній дворецький попросив у мене запрошення. Після чого когось покликав і, перш ніж я наважилася втекти геть, за моєю душею з'явилася майбутня свекруха Мері.

Спочатку вона мені навіть мені сподобалася: мініатюрна блондинка з миловидним обличчям і бездоганною білосніжною посмішкою. Вона була такою милою і привітною, що в мене склалося враження, що вона вперше розмовляє зі своєю майбутньою невісткою. Ну, не може людина, близько знайома з Мері, так щиро цікавитися її самопочуттям і робити компліменти вбранню, яке навіть мені ні краплі не сподобалося. А я, між іншим, не вибаглива, і вважаю писком своєї моди легінси з леопардовим принтом. Тільки коли жінка представила мене своїм «подругам», я зрозуміла, що вся її поведінка від початку і до кінця була брехнею. Вона буквально привела мене на побиття цим гарпіям, і тільки дивилася на їхні звірства, ввічливо посміхаючись.

– Психологом, – односкладово відповідаю на підлещування «яскравої» леді.

Мене не бентежить тиша, що лунає за моєю відповіддю. Зараз їм зі мною некомфортно, а не мені з ними. Проте я прикидаю в умі, як би справжня Мері з ними розмовляла? Грубила, лестила, відповідала їхньою ж монетою? Упевнена, вона б плавала тут як риба у воді, але закинула в цей ставок мене, замість себе.

– Психологом? – посмішка «яскравої» леді стала більш відразливою, якщо не сказати мерзенною. – Вельми почесна професія, для людини з ваших кіл.

Жінка озирнулася на своїх подружок, немов даючи їм команду нападати на мене зграєю.

– А який коледж ви закінчили? – поцікавилася одна з них із безглуздими кучериками, зачесаними у високу зачіску.

– Принстон, – так само односкладово відповідаю, не виявляючи жодних емоцій.

Жінки від цієї новини переглядаються, всі знають, який у країні найкращий університет. На відміну від сьогоднішнього місця роботи, цю інформацію про сестру я добре знала. Все ж таки завдяки її диплому й отримала роботу. Я б навіть могла пишатися сестрою, якби її успішність не була постійним способом поневіряння від матері в дитинстві.

– Вона доволі освічена, хоча й не багатослівна, чи не так? – наче приписала заслуги Мері собі, майбутня свекруха. – Вони з Конором там познайомилися, під час навчання.

– Неймовірно, ви знайомі стільки років, і тільки зараз вирішили одружитися? – щиро здивувалася дама з кучериками.

– Усьому свій час, – промовила крізь зуби, після чого все ж ковтнула шампанського.

Боже, воно прекрасне! Знаючи, що їду на вечерю, я нічого не їла, як прокинулася. Весь день провела в підготовці, і щиро сподівалася, що хоч тут поїм. Та куди там дотягнуться до фуршету, під таким суворим наглядом.  Жінки буквально обступили мене з усіх боків, так що дихати нічим. Кілька ковтків шампанського в такому місці не зашкодять, хоча Мері просила мене не пити.