Якщо характер людини може визначити один єдиний вчинок, то для моєї сестри Мері, це був він.
У голосі жодної краплини страху, чи переживань, вона завжди була холодною і трохи зарозумілою. Але те, з якою простотою вона сказала ці слова, мене досі вражає.
– Мене звати Мері Мейсон. Мій батько вбив маму, приїжджайте скоріше.
Наш батько Владислав родом із Радянського Союзу, на початку 90-х він приїхав до США, за тією самою американською мрією. Хоча я завжди вважала, що він просто тікав від свого минулого. Настільки жахливого, що він не міг спати, не напившись до чортиків. Коли ж засинав, прокидався з криками, благаючи в когось про прощення, і довго плакав, сидячи вночі на кухні. Можливо, він воював в Афганістані, чи десь в іншому місці, він ніколи не розповідав нам про своє минуле. Натомість мама базікала про свої колишні заслуги без угаву.
Анна Мейсон, уродженка штату Техас, полька за походженням, обожнювала базікати про своє минуле в ролі моделі, та численні, з її слів, перемоги в конкурсах краси. Щоразу, забуваючи, розповісти, як саме вона познайомилася з батьком: у стриптиз-барі на Брайтон-Біч.
Кожен з них свого часу приїхав підкорювати Нью-Йорк, але у них це не дуже вийшло. Проте, зустрівшись, вони разом у якомусь сенсі здійснили американську мрію. Власний будинок у тихому передмісті, двоє дітей, висока посада у величезній корпорації «Ідеальне Майбутнє», і дружина красуня – домогосподарка. Так виглядає саме втілення мрії про ідеальне життя, але це тільки фасад, який не має нічого спільного з реальністю.
Реальністю, в якій батько пропадав майже весь свій час на роботі, в різного роду відрядженнях. Коли ж приїжджав додому, здебільшого пив, сварився з мамою і бив її. Їхні стосунки ніколи не були ідеальними, але довгі розлуки їх абсолютно зіпсували. Мати думала, що він зраджує їй на своїй роботі, але на ділі сама подібним промишляла. І ось, коли батько про це дізнався від «доброзичливих» сусідів, сталося те, що сталося.
Вони кричали одне на одного вже якийсь час, ми з Мері робили те, що зазвичай в моменти їх сварок – ховалися в спальні, під ліжком. Аж раптом щось із гуркотом упало і різко настала тиша.
– Потрібно спуститися вниз, – сказала Мері, виповзаючи першою. Вона була старша всього на кілька хвилин і завжди все робила краще і швидше за мене. Особливо ухвалювала рішення.
– Може не треба? Може вони помирилися? – зі страхом запропонувала, все одно вибираючись слідом, слідуючи за нею, немов її хвостик.
– Ти наче їх не знаєш, – огризнулася Мері, дорікнувши мені важким поглядом.
Нам не було й десяти, тож, коли ми спустилися сходами й побачили маму, що лежала на підлозі, замерли від жаху. З-під її тіла витікала калюжа крові, а поруч на підлозі сидів батько, навіть не намагаючись їй допомогти. Він ридав, та притискав до скроні службовий пістолет. Пам'ятаю, як закричала, кинулася до мами, та благала тата нічого з собою не робити. Я не знала, що мені робити, адже була просто дитиною. Мері ж підійшла до домашнього телефону, набрала номер екстреної служби допомоги й викликала їх. Потім вона підійшла до батька і забрала з його тремтячих рук зброю. Наша сім'я дивом пережила цей вечір, і тільки завдяки сестрі.
Вона завжди була сильною і холоднокровною. Такі люди зазвичай не просять ні в кого допомоги, тим паче не розраховують на інших. Але вона попросила, вперше за весь час, через багато років, як ми перестали спілкуватися.
– Прикинься мною, всього лише на день, – нехай її голос звучав, як завжди, холодно і відсторонено, відчувалося, що це крайній захід, до якого Мері вдалася, ледве не наступивши собі на горло. Тоді мені здалося, вона жартує, але потім сестра продовжила.
– Від цього залежить моє життя, – її голос здригнувся, уперше показавши бодай якісь емоції, які показували її слабкою, чи хоча б не всесильною. У цей момент я зрозуміла, що не зможу їй відмовити. Не через гроші, що вона запропонувала за виконання її прохання, яких я безсумнівно потребувала. Бо вперше відчула, як це, коли сестра потребує тебе, а не навпаки.