Розділ 24

Триматись вільно й незалежно

Перемовчати: хто кого.

І так беззахисно й безмежно

Чекати голосу твого.

Ліна Костенко

Леся прокинулась від гучного жіночого сміху, що лунав знизу. Перевернулась у ліжку на іншу сторону, глянувши на годинник. Не рано і не пізно. Для суботи пів-одинадцята ранку оптимальний Лесин варіант, щоб трохи повалятися без діла та і не забути про продуктивність випускного класу. Сміх повторився, а за ним пролунав Максимів. Дівчина думала, що він зранку вирішив подивитись комедію, що транслюють по телеканалах і насупилась, що йому весело після усього того, що сталось.

Вона спустилась босою, бо тапочки знову десь валялись у вітальні під диваном ще від минулого тижня. Несподівана злість підкралась, коли Леся помітила, що телевізор вимкнений, а дзвінкий сміх не перестав лунати. За рогом кухні побачила Максима. Він сидів спиною і їв, кава пахуче тягнула за собою аромат затишку. Леся вийшла з-за схованки  і її серце впало у п’ятки.

Оксана сиділа прямо перед нею, усміхаючись Максиму тою сяючою усмішкою, яка зігрівала холодні дні Лесі у дитячому будинку. Вона підстригла довгі коси під каре і вийняла усі кільця з вух. Оксана подорослішала: на ній не було яскравого макіяжу, а стара Максимова футболка, у якій він любив спати, відкривала гострі плечі і кутик тату, яке ховалось на спині загадковим завитком.

Її зелені очі помітили нову фігуру поблизу і шоковано розглядали Лесю, котра стояла на порозі. Це точно вона – ті самі насичені сині очі і світле волосся, тільки тепер довге, майже до ліктів і фігура більше не з гострими кутами, вона змінилась ніжними вигинами пліч та стегон. Лесині груди різко опустились, а долоні стиснулись у кулаки. Максим обернувся, помітивши німу сцену між старою знайомою і дівчиною, якій зробив надто боляче.

 - Доброго ранку! – тихо привіталась Леся, продовжуючи стояти, як вкопана. Ніби солдат: руки по швах, по команді «Струнко!».

 - Привіт. – відповів так само глухо Максим. – Дозволь тобі представити, це..

 - Оксана. – каже замість нього дівчина, голосно видихнувши. Закусила губи, невпинно дивлячись на шоковану молодицю.

 - Ви знайомі? – чоловік між двома дівчатами розгубився, крутячи головою з одного боку в інший, і ловлячи настрій обох.

 - Я.. – Оксана вперше заговорила за цей короткий проміжок часу, який здався Лесі тижнем. – Я працювала в притулку, де жила Леся. І досі там працюю.

 - Справді? – Максим щиро здивувався, не міг повірити, що дівчата знайомі. – Це просто неймовірно. Який тісний світ. – він нещиро усміхнувся, стараючись не дивитись на Лесю. Від цього факту, їй стало ще більш боляче.

 - Дійсно. Тісний. – луною відповіла Леся. Вона і досі стояла, не в змозі зробити кроку. Стопи холонули на чорно-білій плитці, примерзлі намертво.

 - Боже, яка ж я рада тебе бачити! – Оксана зірвалась з табурету, обіймаючи Лесю так тісно, що кисню не вистачає їм обом. Дивно, але Лесі зовсім не хотілось цих ніжностей, ця дівчина їй ніби чужа. Це не її Оксана, не та вихователька, яку вона любила як неіснуючу сестру. Оця незнайомка швидше за все провела ніч у Максимовому ліжку, причин інших, Леся не бачила. Що інше може пояснити сіру футболку на жіночому тілі?

 - Ви зустрічаєтесь? – їй хотілось знати відразу. Дізнатись чи це заміна їй самій, ця неочікувана стара знайома, що стояла навпроти.

Оксана помітно посумнішала від холодної реакції Лесі. Усмішка згасла, коли усвідомлення стосунків Лесі і Максима стали зрозумілі. Останній дивився на Лесю безбарвно і віддалено, але кому як не Оксані знати, як майстерно він вмів ховати справжні почуття під цим поглядом.

Дівчина у піжамі зі Спанч-Бобом відпустила руки, колись здавалось подруги, минаючи стіл, де ще кілька хвилин тому щаслива пара хихотіла, паралельно снідаючи.

 - Ми зустрілись лише вчора після двох років розлуки. – відповіла Оксана, сівши назад за барну стійку.

 - Розлуки? – Леся саркастично усміхнулась на щире пояснення, втішившись від напруженості, яка огорнула Максима. Помітила, що він відсунув їжу вбік і опустив руки під стіл. Напевно, щоб сховати кулаки, які стиснулись тільки від однієї Лесиної присутності. – То ви вже давно разом?

 - Ні. Просто не бачились два роки. – голос того, що викликав мурашки по тілу, привів Лесю до тями. І недовгі злість та ревнощі витіснила банальна прикрість. Прикрість, наскільки вона все таки йому непотрібна. Навіть після того, що було.

 - Ви переспали.

 - Леся… - почав Максим, вставши на рівні ноги.

 - Як тобі це ж пояснити… - Оксана прочистила горло, ніби перед довгою промовою чи розмовою про секс. Ніби Лесі знову тринадцять, і вона не знала, що відбувається в спальні. Шкода було її розчаровувати, але вона надто добре знала.

 - Це не було питанням. – Леся поклала назад булочку, відчувши, що до горла підкотилась нудота від виду цієї парочки. – Дивно, що я не прокинулась вночі. Максимові пасії люблять постогнати.

Вона оминула їх з іншого боку барної стійки, стараючись не показати сльози, що потихеньку почали заповнювати повіки. Двері кімнати здались останньою твердинею оборони її серця. Сповзла донизу, тихо витираючи рукавом очі. Неприємний сюрприз настільки вразив, що біль усередині взагалі не збирався згасати.