Розділ 12

Максим прокинувся на самоті, тільки трохи пом’ята подушка праворуч нагадувала про сестру, яка ще зовсім недавно спала поруч. Інша сторона ліжка акуратно застелена сірим покривалом без жодної складки. У кімнаті панувало ранкове сонце, відчинене вікно пропускало свіже повітря, наповнене свіжим запахом дощу. Чоловік потягнувся і краєм ока помітив повну склянку води. Невипиті ліки лежали незайманою пластинкою на тумбочці під теплими променями як нагадування про неймовірний прогрес.

Безсоння мучило Максима уже шість років і ненависні таблетки стискували горло, наче мотузки. Але гірше ніж лежати посеред ночі, дивлячись у стелю, рахуючи глибину темряви навколо себе, не було нічого. Психотерапевту залишалось лише хитати головою, слухаючи незмінні симптоми, виписуючи щоразу сильніше снодійне. Не зважаючи на будній день за вікном було тихо, де-не-де чулися птахи та гул машин, але десь далеко, ніби за невидимою оболонкою.

Він обережно застелив решту ліжка і сховав таблетки в шухляду тумби. В думках незрозумілий штиль і тиша. І так проспав роботу, а з’явитися пополудні не входило в Максимові плани. Щоби підлеглі мали про що пліткувати. Сьогодні ніякого маркетингу, вихідний, який він уже давно собі обіцяв, настав саме сьогодні.

Душ приводить до тями, забираючи нічні спогади з голови. Максим розглядав на себе у дзеркалі, запотілому від гарячої води, і не розумів що не так. Очі ще не повністю оклигали від постійного стресу та червоніли жилками на білках очей. Вони були щоденним атрибутом зовнішнього вигляду разом з вилицями, які стали більш виразнішими через втрату у вазі. Усе це він уже давно помітив, знав що виглядає не дуже. Де той красень економічного факультету, чия усмішка покоряла усі курси: від першого до магістратури?

Максим розчаровано сплюнув зубну пасту і ще раз вмив обличчя прохолодною водою. На щоках дрібним їжаком росла щетина, яку не було бажання зголити. Вологе волосся гривкою падало на чоло і чоловік знову повернувся у студентські роки. Коли все ще було легко і безтурботно. Коли він не був сам по собі. Покрутив головою, відганяючи від себе ностальгічні думки. Необхідно провітрити голову, зараз же!

Максим натрапив на старий предмет одягу у комоді, шукаючи домашню сорочку і рішення прийшло само по собі.

 - Чому б і ні? – тихо сказав сам собі, помічаючи на столі навушники поряд із телефоном.

Леся смішно округлила очі, коли побачила брата в толстовці без рукавів і шортах до колін. Максим якраз кріпив навушники до телефону і усміхнувся, опускаючи голову.

 - Я іду на пробіжку. – оголосив названий брат, одягаючи навушники. – Не хочеш скласти компанію?

 - Ти серйозно? – Леся досі здивовано оглядала братову статуру. Незвичні чорні шорти відомого бренду демонстрували стрункі ноги, покриті негустим чорним волоссям. Меланжева толстовка не прикривала сильних рук та блакитних, сильно виділених вен, які зникали біля ліктів.

 - Цілком. – спокійно відповів він, спрямовуючи до передпокою. Забрав з найвищої полички коробку, витяг чорні кросівки.  – То, що? Йдеш чи ні?

 - Та можна, в принципі. – пробурмотіла Леся, йдучи наверх. Поміняла домашні шорти на спортивні штани до середини литки і осудливо глянула на себе в дзеркало.

Футболка висіла, наче мішок картоплі, ще й масна пляма від брудних рук рябіла буквально по центру. Волосся, що встигло пожирніти, не рятував високий хвіст. Дівчина в мить помітила усі свої недоліки й незадоволено копнула від злості рюкзак, що валявся біля столу. Невідоме почуття тягнуло її на прогулянку з ним, ігноруючи майже нульову спортивну підготовку. Максим досі чекав у вітальні, стукаючи п’яткою об паркет.

 - Вибач що так довго. – мовила дівчина, порівнявшись із братом. Максим нічого не відповів. В думках невчасно з’явилися вчорашні спогади, коли вони разом вийшли на вулицю. Вчора, не зважаючи на зіпсований настрій брата, було якось легше. Навіть дихати.

Дівчина повторила розминку, роздратовано аплодуючи собі за ідіотський вигляд. Але спостерігати за плавними рухами хлопця приємніше, ніж крадькома красти погляди за рогом коридору. Усмішка не терпить стримування і Леся дає їй волю. Надворі ще трохи прохолодно після вчорашнього дощу, але це тільки на руку. Леся думала що не зможе спітніти через комфортну погоду, проте думка змінилася, коли довелося бігти.

Максим був напрочуд тихий, навіть для своєї замкнутої натури. Мовчав і майже не дивився у її бік. Леся старалася встигати за швидкими рухами брата, але все одно пленталась десь за три кроки позаду. Спочатку бігати вулицями поблизу було дивно й незручно, але будній день позбавив випадкових перехожих і пусті вулиці лише пітніли під стопами кросівок. Дівчина обливалася потом, коли вони забігли до парку. Бігти під гору було понад її можливостей, але пересохле горло не давало й слова сказати. Максим був уже далеко попереду, спочатку він і поглядав на змучену сестру позаду, а потім просто забув про неї. Музика в навушниках заглушала все навколо і надривчасті подихи сестри теж.

Леся зробила останній ривок після сходження на горбок і гукнула брата. Ноги дивно боліли від непривички, проте дівчина наполегливо бігла за сірою спиною. Корч ухопив поруч з Максимом.

 - Та ж бляха ти муха! – закричала Леся, хапаючи ліву гомілку, сідаючи на ґрунтовку алей. Брат в мить зупинився і кинувся до дівчини, що трималась за ногу.

 - Що таке? – навушники випали з вух, і Максим по-справжньому злякався, дивлячись на скривлене від болю обличчя. Леся була червона і майже вся мокра від поту. Груди важко підіймалися від частого дихання, а нігті побіліли від міцної хватки.