Розділ 7

Життя в будинку було зовсім не таке як здавалося. Високі стіни, численні меблі тиснули на голову і Леся ще час від часу лякалася навіть виходити з своєї кімнати, котрої раніше в неї ніколи не було, тому ніжитися в ліжку в позі морської зірки й спостерігати за миготінням гірлянд, що були прикріплені до стелі, вважала найкращою розвагою.

Минув тиждень із моменту, коли після імені Леся почала називати ще й прізвище. Спочатку чуже і дивне, згодом – навіть милозвучне. Леся Зуборовська. Дівчинці здавалося, що за прізвищем ховалась якась благородність та аристократизм. Але нова мама розвіяла рожеві хмари дитячої уяви, розповідаючи, що батько заробив свій капітал сам, з нуля, працюючи протягом десяти років по 24 години на добу. Леся повільно звикала до нового стилю життя, зливалася із навколишнім побутом, тихо радіючи щасливому квитку, який випав у житті.

Батьки ненав’язливо старалися зблизитись із нею, проводячи час разом: чи відвідини театру ввечері, чи поїздка на закупи під веселі розповіді Василя, чи звичайна розмова, що відкривала нові грані у свідомості Лесі. Батьки турбувалися про неї, у притулку розповіли про її діагноз, тому нові батьки проконсультували її в лікаря.

Катерина стала мамою для Лесі одразу в день приїзду, огорнувши дитину, позбавлену всього, родинним теплом. Жінка завжди усміхалась, розчісуючи Лесине волосся щоранку, вигадуючи нові зачіски. А її усмішка потеплішала ще більше від тихого «дякую, мамо», яке пролунало одного зимового ранку.

Вона частенько залишалась вдома протягом першого тижня перебування Лесі, щоби та змогла швидше адаптуватися до присутності сім’ї. Дівча довго не могло заснути ночами, адже тепла усмішка не сходила з обличчя при кожному спогаді про батьків.Андрій, якого вона за короткий часу стала називати татом, виявився найдобрішою людиною на світі.

Не зважаючи на грізний вигляд, він володів чудовим почуттям гумору, лагідними руками, які щоранку гладили її голову та неабиякого інтелекту, про що свідчила велика бібліотека, розташована внизу. Масивні чорні полиці піднімались до стелі, заповнені горами книг, єдині панорамні вікна в будинку пропускали зимове світло, створюючи затишок у бібліотеці. Лесі це нагадувало сцену із «Красуні і чудовиська», де Белль захоплено сприйняла подарунок Чудовиська. Вона повільно походжала, роззявивши рота, пробігаючи очима по назвах книг. Бібліотека стала улюбленим місцем Лесі, схованкою, коли хотілося побути на самоті.

На Миколая вона застала в завжди порожній бібліотеці свого нового брата, що сидів у кутку біля панорамного вікна, читаючи товсту книжку. Він не озирнувся на характерний скрипіт дверей, що зачинились за нею.

 - Добрий день! – привіталася Леся, підходячи до полиці, де вчора поклала почату книгу. Дівчинка ковтала романи один за одним, наповнюючи брак минулого читання.

 - Добрий. – відповідає Максим, перегорнувши сторінку.

 - Що ви читаєте? – він підняв голову і ледь не вдарився чолом об підборіддя Лесі, яка тихо підкралась йому за спину. Дівчинка усміхнулася так безстрашно, що чоловік здивувався: невже він утратив свою ауру жорстокого начальника і холодного незнайомця?

 - «Пригоди бравого вояка Швейка» - виважено відповів Максим, перегортаючи сторінку. Леся продовжувала стояти над душею. – Не люблю коли мені заважають. Ти світло затуляєш. Відійди.

Леся знизила плечима, не помічаючи у словах названого брата роздратування від її присутності. Вона сіла в дальньому кутку на дивані, де було надто темно для читання.

 - Ти так зіпсуєш зір! – раптом промовив Максим, не відриваючи погляду від сторінок. Дівча здивовано роздивлялось його постать біля вікна.

 - Просто ви сіли на моє місце.

Максим засміявся на якусь долю секунди, закриваючи книгу, відклавши її на столик. Вустами дітей говорить істина. Безпосередність Лесі його добряче розсмішила. Тільки їй цього знати не треба.

 - Мої вибачення!

 - Але це не означає, що я вас виганяю. Сидіть. Я пересяду кудись інакше.

Брат більше не повернувся до читання, він замріяно поглянув у вікно, заповнюючи мовчанням простір навколо. Леся вмостилась на інше крісло, ближче до нього, занурюючись у загадковий світ Льюїса Керрола. Вона й не помітила, як Максим вийшов із бібліотеки, затримавши на ній погляд трохи довше, ніж йому б хотілось.

 У кінці грудня, коли Леся освоїлась удома, тепер по-справжньому назвавши його «домом», Юлія промовилась про день народження Максима. Брат досі залишався загадкою. Він багато працював, пропадаючи допізна на роботі. Після знайомства та випадкової зустрічі у бібліотеці Леся лише зрідка пересікалася з ним. І то: вдень – лише коротке вітання, яке ігнорувалося хлопцем, а ввечері – коли сонна Леся йшла на кухню щось попити, Максим тільки повертався додому, тихо зітхаючи на чалапання босих дівочих п’яток на кухні.

Лесі здавалося, що брат ненавидить її. Лише перше враження про нього справдилось: Максим справді був холодніший від айсберга, мовчазний, інколи різкий, що проявлялось у ставленні до прислуги. Леся не зважала на характер брата, доки сама не відчула на собі його гнів.

 - Куди зібралась? – голос позаду змусив литки покритись сиротами. Леся так і завмерла з подарунком у руці, друга рука сама потягнулась до клямки.

Перелякана дівчинка обернулася, побачивши Максима з телефоном у руках. Він заховав смартфон до кишені штанів  і суворо глянув на сестру. Леся не сподівалася, що брат приїде серед білого дня, зненацька заставши її сюрприз.