Розділ 12. Неймовірна сміливість та чарівне насіння

Шлях друзів продовжувався, і кожен новий день у Блискляндії приносив дивовижні зустрічі. У цьому казковому краї мешкала блискуча руда лисиця. Вона була зовсім не така, як інші лисички, яких можна зустріти у звичайних лісах. Ця лисичка народилася зовсім нехитрою. Вона ніколи нікого не обманювала і терпіти не могла полювати на інших менших тваринок. Її хутро переливалося на сонці золотими та мідними іскрами, а характер був лагідним, наче теплий лісовий вітерець.

     Блискуча руда лисиця була справжньою вегетаріанкою. На сніданки вона завжди їла свіжі лісові овочі. В обід вона полюбляла вживати солодкі напої, які готувала з квіткового нектару. А ввечері лисичка залюбки заїдала соковиті фрукти стиглими лісовими ягідками. З цією пухнастою красунею полюбляли спілкуватися абсолютно всі мешканці лісу. Вона була веселою, відкритою та дуже доброю. Інколи навіть сама принцеса Рубі зверталася до неї за допомогою. Річ у тім, що лисичка вміла неперевершено готувати будь-що. Коли Рубі намагалася навчитися приготувати якусь нову страву, вона завжди йшла в гості до своєї рудої подружки.

    Сьогодні ця лисиця сиділа на березі відомого дзеркального озера у Блискляндії. Проте вона не раділа сонцю, а дуже сильно сумувала. Її пухнастий хвіст нерухомо лежав на траві, а в очах бриніли сльози. Саме в цей час повз озеро проходила Рубі. Вона одразу помітила сумну подругу і вирішила підійти та перепитати, що ж трапилося.

- Привіт, лисичко! Чому ти така сумна в цей прекрасний день? - лагідно запитала дівчинка, присідаючи поруч. Лисиця лише важко зітхнула. Вона відвернула свій гарненький чорний носик у бік і продовжувала мовчати, не бажаючи нікого турбувати своїми проблемами.

   Рубі знала, як розвеселити подругу. Вона скинула черевички, весело пірнула у прохолодне озеро і почала шукати на дні кольорові камінці, як завжди робила це раніше для підняття настрою. За хвилину Рубі винирнула з великою посмішкою на обличчі. Вона протягнула лисиці один із найкрасивіших, рожевих камінчиків, який яскраво мерехтів під водою. Лисиця не стрималася і тепло посміхнулася у відповідь, приймаючи подарунок. Рубі вилізла на берег і запитала ще раз:

- Можливо, тобі потрібна допомога? Розкажи мені, я дуже хочу допомогти!

    Руда лисичка повільно піднялася, подивилася навколо своїми великими очима і нарешті заговорила:

- Ох, Рубі... Ти ж знаєш, як сильно я полюбляю їсти солодкі блискучі помідори. Це мої найулюбленіші ласощі! Але насіннячка таких помідорів у мене зникли. Його забрав і відніс злий вітерець, коли у Блискляндії була остання жахлива негода з грозою. Тепер я не можу посадити свої улюблені овочі, і в мене не буде врожаю.

   Рубі струсила своє вогняно-червоне волоссячко, з якого полетіли дрібні водяні краплі. Вона підійшла ближче до лисички, замислено на неї подивилася. Ну куди міг холодний вітерець віднести таке крихітне насіннячко? Воно ж таке маленьке і невагоме! Невже взагалі можливо знайти його у величезному лісі? Лисичка наче відчула, про що саме думає Лісова принцеса, і відповіла вголос:

- Насіння насправді легко знайти, якщо знати таємницю. Вітерець усе, що йому подобається під час злив і поганих погод, забирає до себе у глибокий Яр. Коли погода покращується, цей бешкетник ховається там на самому дні і роздивляється все, що забрав до цього. Скоріше за все, моє насіннячко з помідорів зараз саме там і лежить.

   Рубі здивовано підняла брови:

- А чому ж ти сама не підеш туди і не забереш своє насіння назад? Це ж твоя власність! Лисичка сумно опустила свою руду мордочку вниз і тихенько, майже пошепки промовила:

- Я не можу... Я дуже легенька. Якщо вітерець дізнається, що я хочу забрати насіннячко, він розізлиться і забере мене разом із ним. Тут потрібен хтось набагато важчий і міцніший, кого вітер не зможе підняти у повітря.

    Рубі знову замислилася, приставивши пальчик до підборіддя. Ну тоді хто ж може забрати це насіннячко? Хто в нашому лісі підходить під цей опис? Лисиця оживилася і відповіла:

- Нам потрібен той, хто є дуже сміливим, нічого не боїться, а ще той, хто є великим і сильним! Можна було б піти до Золотого Ведмедя, але навряд чи він погодиться зараз іти у глибокий Яр, у нього багато своїх справ.

Таємничий кущ та план порятунку

   Лисичка раптом подивилася в сторону і показала своєю пухнастою лапкою на невеликий, але надзвичайний кущ неподалік. На тому кущі росли великі листочки у вигляді симетричних сердець. Вони яскраво сяяли насиченим синім кольором. Дивно, але всі листочки здавалися живими — вони синхронно й плавно танцювали на кущику, хоча навколо панував повний штиль і вітру зараз зовсім не було. Від цього магічного танцю синіх сердець лунав навіть якийсь цікавий, ритмічний шурхіт, схожий на тиху пісеньку.

Лисичка підморгнула Рубі:

- Дивись, Рубі! Під тим кущиком живе блискучий Лісовий кабан. Він неймовірно сильний, нічого не боїться у світі і завжди легко долає всі перед собою перешкоди. А давай спробуємо звернутися по допомогу саме до нього? Рубі радісно погодилася:

- Чудова ідея! Давай прямо зараз підійдемо і поговоримо з ним! Але лисичка миттєво зупинила дівчинку, схопивши її за руку:

- Ні, ні, зараз не можна! Зараз кабанчик міцно спить. Тому і листочки на кущику так активно танцюють — вони оберігають його солодкий сон. Коли листочки припинять свій танець і заспокояться, ось тоді можна буде безпечно підійти.

   Ну тоді, подумала Рубі, потрібно просто трішечки зачекати. Щоб не втрачати час даремно, вона запропонувала лисичці піти до своєї лісової хатинки, щоб зробити із щойно знайдених камінчиків новий гарний браслетик. Вони вирішили подарувати його кабанчику як знак поваги та дружби.

   Поки Рубі з лисичкою ретельно нанизували блискучі камінці на ниточку і робили браслетик, погода за вікном раптово почала змінюватися. У лісі все так само було тихо, але небо швидко затягнуло сірими хмарами, як було раніше під час панування чарів Сумляндії. Рубі навіть трішечки злякалася, що злий вітерець знову прокинеться, і почала квапити лисичку: