Розділ 11. Чарівна долина мрій та бджолиний переполох

Шлях до Золотого Ведмедя після небезпечних пригод біля Срібної Річки здавався друзям легкою та приємною прогулянкою. Рубі та Смарагдик крокували лісовою стежкою впевнено. Сонце лагідно цілувало верхівки дерев, а навколо все мерехтіло тисячами маленьких іскорок. Рубі уважно роздивлялася навколо. Їй щиро здавалося, що похмурі чари злої чаклунки Сумляндії починають потроху відступати — трава ставала зеленішою, а повітря знову наповнювалося тим самим незабутнім блиском рідної Блискляндії.

      Смарагдик біг трохи попереду, задоволено покручуючи своїм гнучким хвостом. Його салатове хутро весело виблискувало в променях світла. Усі його думки були зайняті лише одним — Книгою Емоцій. — Рубі, як ти думаєш, яку сторінку ми знайдемо наступною? — мрійливо запитав кото-хлопчик, підстрибуючи на одній лапці. — Може, це буде натхнення? Чи любов? Мені так кортить якнайшвидше зібрати їх усі! — Я не знаю, Смарагдику, — усміхнулася Лісова принцеса, поправляючи свій рюкзачок. — Ми не знаємо, що чекає на нас попереду. Але я абсолютно впевнена, що Золотий Ведмідь підкаже нам вірний шлях. Він наймудріший у нашому лісі.

    Невдовзі густі дерева розступилися, і перед мандрівниками відкрилося дивовижне, безкрає поле. Воно виглядало як величезний зелений килим, витканий із найніжнішої шовковистої трави. Рубі першою ступила на поле. Травичка була настільки м'якою та лагідною, що лоскотала ніжки, даруючи відчуття затишку. Смарагдик слухняно йшов слідом, вдихаючи аромат польових квітів. Друзі знали: прямо за цим полем, у затишному барлозі, живе Золотий Ведмідь. Залишилося зробити зовсім кілька кроків.

Бджолиний переполох під самотнім деревом

    Посеред цього безкрайнього зеленого моря стояло одне-єдине, але надзвичайно широке та могутнє дерево. Коли мандрівники почали підходити до нього ближче, то помітили дещо дивне. На міцних гілках висіли продовгуваті, глянцеві кулі, що переливалися всіма відтінками бурштину. — Ой, дивись, які кумедні іграшки! — вигукнув Смарагдик, витягуючи шию. Рубі придивилася уважніше і раптом її очі розширилися від переляку. Вона миттєво впізнала ці предмети. — Тссс! Смарагдику, стій! — пошепки, але дуже суворо зупинила вона друга. — То не іграшки. Це вулики чарівних блискучих бджіл. Повз це дерево потрібно проходити дуже тихо, майже не дихаючи. Нам треба йти навшпиньках! Якщо бджілки відчують, що хтось чужий підійшов надто близько, вони миттєво вилетять захищати свої маленькі будиночки.

    Кото-хлопчик слухняно кивнув, притиснув вушка до голови і почав повільно переставляти лапки. Вони йшли так тихо, що чути було лише шелест трави. Але Смарагдик був надзвичайно допитливим малюком. Йому так сильно кортіло хоч краєчком ока зазирнути всередину і подивитися на цих загадкових лісових комах, що він просто не втримався.

    Він на мить зупинився, підвівся на задні лапки і потягнувся своєю м'якою передньою лапкою до найнижчого вулика. Але, на жаль, трава під ногами виявилася надто слизькою. Лапки Смарагдика поїхали в різні боки, він втратив рівновагу і з гучним шурхотом шубовснув на землю, зачепивши хвостом золотаву кулю.

    Вулик з глухим звуком упав прямо в м'яку траву. В ту ж саму секунду повітря вибухнуло гучним, грізним дзижчанням: «Джжжжжж!».

     З усіх вуликів хмарою почали вилітати маленькі, крихітні комахи. Але це були не звичайні бджоли — вони світилися яскравим золотим світлом і залишали за собою шлейф із блискучого пилку. Гул стояв настільки потужний, що земля, здавалося, затремтіла.

— Ой-ой-ой! — зойкнув переляканий Смарагдик. — Швидше піднімайся! Тікаймо! — крикнула Рубі.

    Вона схопила друга за лапку, смикнула вгору, і вони побігли щосили. Дівчинка бігла так швидко, як тільки дозволяли її ноги, але величезна, золотава хмара бджіл стрімко летіла за ними, не відстаючи ні на крок. Рубі відчувала, як страх сковує серце. Вона дуже хвилювалася, що розлючені комахи ось-ось наздоженуть їх і боляче вжалять.

Порятунок та знайомство з мудрістю

    Раптом з іншого боку поля, з-за густих кущів шипшини, винирнув велетенський Золотий Ведмідь. Він був настільки яскравим, що його розкішне хутро освічувало все поле, наче справжнє сонце. Смарагдик навіть на мить забув про небезпеку — такого чарівного блиску він не бачив за все своє життя!

    Ведмідь миттєво оцінив ситуацію. Великими, впевненими кроками він підбіг до друзів, однією могутньою лапою схопив Рубі, а іншою — Смарагдика, притиснувши їх до своїх пухнастих грудей. Потім велетень почав швидко крутитися на місці навколо себе, створюючи сильний вихор із золотого пилку.

    Дивно, але чарівні бджілки почали затихати. Їхній грізний гул слабшав, а самі комахи наче розчинялися у повітрі, повертаючись назад до свого дерева. Навколо знову запанувала тиша. Ведмідь, тримаючи наляканих, але врятованих мандрівників, спокійно поніс їх до свого барлогу.

    Печера Золотого Ведмедя була дуже затишною. Він обережно посадив Рубі та Смарагдика на м'який, духмяний солом'яний лежак, а сам по-пластунськи сів навпроти них на теплому лісовому пісочку. Ведмідь дуже уважно, з доброю посмішкою роздивлявся своїх маленьких гостей. Нарешті він заговорив глибоким, лагідним голосом: — Привіт, маленькі захисники Блискляндії! Не лякайтеся і, будь ласка, не ображайтеся на моїх маленьких крилатих друзів. Бджілки завжди сприймають усіх, хто підходить занадто близько до їхніх домівок, як ворогів. Вони просто захищали своє житло. Рубі слухняно похитала головою, показуючи, що все розуміє і зовсім не тримає зла. Ведмідь підсунувся трохи ближче, від нього приємно пахло медом і лісовими травами: — Ну а тепер розкажіть мені, дорогі гості, чому ви вирішили прийти до старого ведмедя? Що привело вас сюди?

    Смарагдик, трішки ніяковіючи через свій вчинок, виліз уперед і сумно опустив вушка: — Ох, дідусю Ведмедю... Нам дуже потрібна твоя порада. Справа в тому, що ми з Рубі знайшли зовсім мало сторінок із Книги Емоцій. Ми знаємо, що маємо продовжувати пошуки, щоб урятувати Блискляндію від похмурих чар. Але ми зовсім заплуталися... Ми ходимо лісом і просто не знаємо, де ховаються інші сторінки. Підкажи, що нам робити?