Розділ 8. Срібний вартовий та малинова магія неба

Розділ 8. Срібний вартовий та малинова магія неба

      Ніч над Блискляндією зазвичай нагадувала м’яку оксамитову ковдру, розшиту срібними нитками зоряного світла. Це був час, коли квіти закривали свої пелюстки, а блискунчики вмощувалися у затишні ліжечка, щоб подивитися сни про медові дощі та польоти на кульбабках. Але сьогоднішня ніч була іншою. Вона здавалася важкою, густою, наче розлите чорнило, яке намагалося поглинути все живе.

    Смарагдик спав у своєму невеликому, але дуже теплому ліжечку. Йому снилося щось неймовірно приємне: ніби він біжить по полю, встеленому велетенськими рожевими зефірками, а замість сонця в небі сяє велика головка сиру. Кото-хлопчик навіть мурчав уві сні від задоволення, перебираючи лапками.

    Раптом тишу розірвав страшний звук. БА-БАХ!

     Здалося, що саме небо розкололося навпіл, або велетенська кришталева ваза впала на кам’яну підлогу. Смарагдик підскочив на ліжку, наче його вжалила бджола. Його яскраво-салатова шерсть миттєво стала дибки, перетворивши його на колючу кульку, а довгий хвіст розпушився так сильно, що став схожим на кущ стиглої малини. Не тямиючи себе від переляку, він одним стрибком опинився на підлозі й забився за своє улюблене крісло з м’якою оббивкою.

    Його лапки так сильно тремтіли, що пазурі почали цокотіти по дерев’яній підлозі. Цей звук нагадував швидкий дріб дятла по дереву. Смарагдик заплющив очі й притиснув вуха до голови. — Що ж це трапилося? — прошепотів він ледь чутно, боячись, що навіть його подих видасть його місцезнаходження. — Невже Сумляндія вирішила підірвати мій будиночок?

— Моя нірка... вона знову вибухнула... — почулася відповідь на думки Смарагдика. Голос був тоненьким, писклявим і таким жалібним, що серце кото-хлопчика мимоволі стиснулося.

    Він, міцно тримаючись передніми лапками за спинку крісла, почав повільно витягатися вгору. Великі зелені очі, які мали властивість бачити у найтемнішій темряві, почали сканувати кімнату. Біля самих дверей він помітив маленьку постать. Це було мишеня. Але воно виглядало дуже дивно. Його мордочка та кінчик тонкого хвостика виблискували, наче вкриті діамантовим пилом, але все інше тільце було абсолютно чорним, наче його вмочили в сажу.

— Якесь воно... незвичайне, — подумав Смарагдик. Цікавість почала перемагати страх, і він маленькими, обережними кроками рушив до гостя.

    Мишеня, побачивши рух, миттєво присіло на задні лапки, прикрило мордочку передніми й почало тихо ойкати. — Не бійся мене! — лагідно вимовив Смарагдик, намагаючись зробити свій голос якомога м’якшим. — Я не звичайний кіт. Я — Смарагдик, і я зовсім не збираюся тебе їсти. Навпаки, я хочу тобі допомогти.

     Мишеня ледь розсунуло лапки й поглянуло на нього своїми крихітними очима-намистинками. — Точно не з’їси? Чесно-чесно? — перепитало воно. — Обіцяю своєю найкращою порцією смарагдових ягід! — Смарагдик дістав зі столу ліхтарик і натиснув на кнопку. Тепле жовте світло заповнило кімнату, роблячи її знову затишною.

Таємниця мишеняти-охоронця

   Мишеня витерло лапкою носа і, важко зітхнувши, сіло на підлогу. — Я — Блискуче Мишеня. Я жив у нірці під тим самим старим пнем, що неподалік від ваших будиночків. Але я не просто миша. Моє завдання — слідкувати за спокоєм у Блискляндії. Щоночі, поки всі сплять, я обходжу кожен дім. Якщо я відчуваю, що блискунчику сняться жахи, я лягаю поруч, обіймаю його своїм теплим хвостиком — і страшний сон зникає, поступаючись місцем радості. На ранок усі прокидаються щасливими.

— То це ти допомагав мені, коли мені снилася зла Сумляндія? — здогадався Смарагдик. — Так, — кивнуло мишеня. — Але одного разу над моїм пнем пролетіла зла чаклунка. Вона кинула вниз чорну іскру, і моя нірка вибухнула. Це було швидко і майже безшумно для інших, але для мене це була катастрофа. Тепер кожну ніч зла магія змушує мою домівку вибухати знову і знову. А найгірше — я втратив свою властивість. Я більше не можу рятувати сни. Моє хутро чорніє, я зникаю...

    Смарагдик протягнув лапку, і мишеня довірливо застрибнуло на неї, скрутившись у маленький клубочок. Воно було таким легким, наче пушинка. — Якщо ми не знайдемо сторінку зі словом «Спокій», я взагалі розчинюся в темряві, — пропищало воно. — А що ж буде зі снами мешканців лісу? — стривожено запитав кото-хлопчик. — Будуть тільки жахи, — мишеня знову почало плакати. — Ніхто не зможе виспатися, всі почнуть злитися один на одного, хворіти... Блискляндія перетвориться на Сонний Жах.

    Смарагдик рішуче підвівся. Він обережно переніс мишеня на свою постіль і накрив його м’якою вовняною ковдрою. — Ти відпочивай. Ми з Рубі тобі і всім іншим обов’язково допоможемо.

Нічний ліс та магія неба

    Смарагдик схопив свій ліхтарик і вискочив на вулицю. Нічний ліс зустрів його настороженим мовчанням. Гілки дерев здавалися довгими кощавими пальцями, що намагалися впіймати його за вуха. Коли він забарабанив у двері Рубі, дівчинка вибігла на поріг у своїй рожевій піжамі, тримаючи в руках Золоту Флейту.

— Смарагдику! Що сталося? Тобі знову приснився вибух? — схвильовано запитала вона. — Рубі, у нас біда! Блискуче Мишеня у мене вдома, воно чорніє на очах! Якщо ми зараз не знайдемо Сторінку Спокою, Блискляндія забуде про гарні сни назавжди!

    Рубі не вагалася жодної секунди. Вона швидко взула свої яскраві кеди, накинула куртку й поклала флейту в рюкзак. Друзі вирушили вглиб лісу. Темрява була настільки густою, що здавалося, її можна торкнутися руками. Вони йшли дуже близько один до одного, плече до плеча, щоб не загубитися.

    Раптом Золота Флейта всередині рюкзака почала видавати дивні звуки. Це не була звичайна мелодія — це був глибокий, ритмічний звук, схожий на спокійне дихання моря або шелест трави у штиль. — Вона щось відчуває! — вигукнула Рубі.

    І в цей самий момент чорне небо над їхніми головами наче тріснуло, як стигла ягода. З цієї тріщини пролився неймовірний промінь чистого білого світла, який розрізав темряву до самої землі. Прямо в цьому промені, ніби нізвідки, почали збиратися тисячі маленьких істот.