Розділ 5. Туман над озером та сльози маленького вужа

      Ранок розпочався не з лагідного дотику сонячного зайчика, а з дивного, гнітючого відчуття. Рубі розплющила очі й не впізнала свою кімнату. Зазвичай її затишний будиночок-пагорб світився зсередини, відбиваючи яскраві барви Блискляндії. Але сьогодні все було інакше.

     Дівчинка підхопилася з ліжка, загорнулася у свою улюблену м’яку рожеву ковдру і підійшла до вікна. Те, що вона побачила, змусило її серце стиснутися від тривоги. Небо над чарівним лісом затягнуло велетенською, важкою, темною хмарою, схожою на брудну вату. Вона була такою низькою, що, здавалося, чіплялася за верхівки сріблястих дубів.

      Усе навколо потьмяніло. Яскраві сині квіти опустили свої голівки, рожева трава стала сіро-попелястою і більше не пружинила під ногами. Навіть повітря стало прохолодним і несмачним, втративши свій звичний аромат суниці та ванілі. Блискляндія втрачала свій блиск.

      Рубі налила собі кухлик теплого молока, намагаючись зігрітися, але воно здалося їй зовсім несмачним.

— Злі чари з того заклинання почали справджуватися, — прошепотіла вона, дивлячись на тьмяний пейзаж. — Це дуже, дуже погано. Блискавична Муза попереджала нас...

       Вона згадала слова Музи про те, що якщо вони не поквапляться, радість зникне з облич усіх блискунчиків, і ліс перетвориться на Сумляндію.

— Я не хочу жити в Сумляндії! — рішуче сказала Рубі, ставлячи порожній кухлик. — Не можна чекати гіршого. Час діяти! Я маю знайти першу сторінку Книги Емоцій.

     Але сама вона не впорається. Їй потрібна була допомога найкращого друга. Навіть не вмившись, Рубі схопила свій рюкзачок, обережно поклала туди Золоту Флейту, загорнуту в м’яку тканину, і вибігла з будиночка.

Зустріч у тумані

     Вона бігла стежкою, яка тепер здавалася чужою та похмурою. Назустріч їй, наче тінь, рухалася маленька постать. Це був Смарагдик. Його салатове хутро тьмяно поблискувало в сірому світлі, а великі вуха були сумно притиснуті до голови. Він ішов повільно, дивлячись собі під лапи.

— Смарагдику! — гукнула Рубі.

    Кото-хлопчик підняв голову, і в його зазвичай яскравих зелених очах вона побачила справжній переляк.

— Рубі! Ти теж це бачиш? — його голос тремтів. — Ліс... він помирає. Я намагався торкнутися квітки, щоб повернути їй колір, але мій дар не працює на всьому лісі відразу. Мені так страшно!

      Рубі підбігла і міцно обійняла друга. Від нього пахло тривогою.

— Не бійся, Смарагдику. Я теж це відчуваю. Злі чари почали діяти. Саме тому ми не можемо гаяти ні хвилини. Ми маємо розпочати пошуки прямо зараз!

      Смарагдик відсторонився і витер лапкою ніс. — Я готовий. Але з чого починати? Де шукати ту Книгу Емоцій, яка розлетілася?

— Мені здається, — задумливо промовила червоноволоса дівчинка, — що першу сторінку варто шукати біля озера Кришталевої Сльози. Адже саме там Блискавична Муза знайшла ту злощасну книгу, і саме там вона перетворилася на флейту. Щось точно має залишитися поруч із місцем події.

     Смарагдик рішуче труснув хвостом. — Логічно! Біжімо до озера!

Пошуки з лупою та флейтою

      Коли вони дісталися озера, воно виглядало жахливо. Зазвичай прозора вода стала каламутною і сірою, нагадуючи рідкий свинець. Жодна кольорова рибка не витанцьовувала між водоростями.

     Друзі домовилися розійтися по обидві сторони берега, щоб швидше оглянути територію.

— Якщо знайдеш щось підозріле — пищи! — скомандувала Рубі.

     Вона дістала з рюкзака Золоту Флейту. Дівчинка сподівалася, що інструмент, який колись був Музою, відчує наближення сторінки з «своєї» книги. Вона тримала її в руках, наче компас.

      Смарагдик же підготувався по-своєму. Зі своєї сумки він витягнув велетенську лупу, яку колись виміняв у одного старого крота. Вона була більшою за його голову! Притиснувши лупу до ока, кото-хлопчик став схожим на кумедного науковця. Він повзав на колінах, роздивляючись кожну порошинку, кожен камінчик і кожну пригнічену травинку.

— Нічого... просто сірий камінь... просто зів’ялий листок... — бурмотів він собі під ніс.

      Рубі теж повільно йшла берегом. Флейта в її руках мовчала, залишаючись холодною. Смуток навколишнього світу проникав усе глибше в її душу.

      «Може, я помилилася? — думала вона. — Може, сторінки розлетілися набагато далі?»

Несподіваний писк

     Минула година. Смарагдик, змучений і розчарований, вирішив повернутися   до Рубі. Він підвівся, прибрав лупу і, не дивлячись під ноги, зробив крок.

Хрусь!

     І вмить пролунав скажений, пронизливий писк. Це був не голос Смарагдика. Це був звук, схожий на свист маленького чайника, який закипів. Кото-хлопчик підстрибнув від несподіванки, випустив лупу з лап і гепнувся прямо в багнюку біля берега.

     Рубі, почувши писк, чимдуж побігла до друга. — Смарагдику! Ти цілий? Що трапилося?

    Вона допомогла йому піднятися. Смарагдик, весь у сірій багнюці, перелякано вказав лапою на траву біля води.

    Там, згорнувшись у клубочок, лежав маленький вужик. Його лусочки, які колись, мабуть, блищали на сонці, тепер були тьмяними, як старий свинець. Він злякано дивився на друзів своїми крихітними очками і... продовжував пищати.

— Ой, бідненький! — вигукнула Рубі. Вона присіла біля вужика, намагаючись не робити різких рухів. — Не лякайся, малюче. Мій друг не хотів тебе образити, він просто не помітив тебе через свою величезну лупу.

      Дівчинка почала лагідно гладити вужика по спинці, заспокоюючи його.

      І в цю саму хвилину Золота Флейта, яка лежала в рюкзаку Рубі, раптом тихо, але виразно видала ніжу, сумну мелодію.

      Смарагдик, витираючи багнюку з мордочки, здивовано округлив очі. — Рубі! Чому флейта грає? Адже ми не знайшли жодної сторінки! Тут тільки цей наляканий вужик!

Сльози та прокляття