Розділ 3. Раптовий сніданок та загадка чарівних хащ

     Відлуння вчорашнього свята все ще блукало між стовбурами велетенських дерев Блискляндії. Здавалося, навіть рожева трава сьогодні світилася трішки яскравіше, ввібравши в себе тисячі посмішок та іскор від червоного блискучого дощу, що йшов на честь семиріччя Смарагдика. Усі мешканці лісу прокинулися з прекрасним настроєм, а повітря все ще пахло цукровою пудрою та ваніллю.

      А все тому, що на центральній галявині, біля Головного Пня, все ще стояв величезний, просто велетенський торт. Цей шедевр кондитерського мистецтва Смарагдик загадав та старанно намалював кольоровими олівцями ще за тиждень до свята. Він так хотів, щоб його день народження запам’ятався усім блискунчикам, що намалював торт заввишки з пристойний під’їзд. І магія Блискляндії не підвела: вранці під дверима його будиночка-пагорба стояла коробка, що ледь поміщалася на галявині.

     Торт був настільки великим, що навіть після того, як увесь ліс ласував ним цілий вечір, його залишилося ще дуже багато. Блискунчики, проходячи повз, відрізали собі по шматочку, доїдаючи смакоту і згадуючи вчорашні танці під співи птахів.

Ранок іменинника та хитра думка

     Сам винуватець свята прокинувся пізніше за всіх. Смарагдик солодко потягнувся у своєму ліжечку з м’якого моху. Його салатове хутро було трохи скуйовджене, а великі вуха кумедно притиснуті до голови. Він почувався неймовірно щасливим, але й страшенно голодним.

    Він повільно, напівсонно підповз до столу на кухні, який був зроблений з великого, рівного та гладенького сірого каменя. Смарагдик, хоч і нагадував котика, зараз поводився як справжній пластун. Він витягнув свою гнучку шию вгору, намагаючись зазирнути на стільницю. Там, на великій тарілці, лежав його особистий, найкращий шматочок вчорашнього торта.

     О, це був не просто шматок! Це була вершина кондитерської майстерності: ніжний сметанний крем, просочений чорничним соком, зверху рясно прикрашений стиглими ягодами лісової суниці та чорниці, а поміж ними блищали маленькі шоколадні зірочки. Смарагдик був справжнім ласуном. Він понад усе на світі полюбляв солодке. Його зелені очі засяяли, як справжні смарагди, коли він простягнув лапку до тарілки.

    «Хоча я знаю, що багато солодкого не можна...» — промайнула в його голові розсудлива думка, яку він колись вичитав у одній з книг Рубі. — «Від нього псуються зуби і болить живіт. Але... трішки, у свято, це ж можна! Тим паче, свято ще не зовсім закінчилося!»

     Смарагдик уже приготувався відкусити шматочок, аж раптом різко опустився на підлогу, ображено смикнувши хвостом.

     «Ні, це неправильно», — подумав він. — «З’їдати такий тортик вдома самому — це сумно і зовсім не весело. Найкращі моменти треба ділити з друзями».

      В його маленькій голові миттєво виникла цікава думка. А що, коли влаштувати пікнік? Погода чудова, сонце світить, рожева трава пружинить. Краще покласти цей тортик і пляшку прохолодного молока у плетений кошик та піти до озера. І, звісно ж, не забути взяти з собою Рубі! Мабуть, так і зроблю.

      Радісно замурчавши, Смарагдик забігав по кухні. Він знайшов зручний плетений кошик, дбайливо застелив його серветкою, поклав туди тарілку з тортом (намагаючись не розсипати шоколадні зірочки) та пляшку свіжого молока, затиснувши її між рушниками, щоб не розбилася. Підхопивши кошик у зуби, кото-хлопчик вибіг зі свого будиночка-гірки і побіг до подружки.

Прикраси та синя ковдра

     Рубі вже давно не спала. Лісова принцеса, як завжди, була сповнена енергії. Коли Смарагдик зазирнув до неї у вікно, вона сиділа за столом, схилившись над своєю новою роботою. Дівчинка збирала нову прикрасу з озерних камінчиків — тих самих, які вона діставала з дна Кришталевої Сльози. Сьогодні вона вирішила зробити щось особливе: поєднати сині та золотисті камінці, щоб вони нагадували небо вдень і вночі водночас.

     Рубі якраз роздумувала над тим, чим би зайнятися сьогодні, коли почула знайоме дряпання у двері.

— Смарагдику! — зраділа дівчинка, відчиняючи двері. — Заходь! Ти якраз вчасно, я саме думала про тебе. Яку чудову прикрасу я сьогодні вигадала!

     Смарагдик поставив кошик на підлогу і переможно махнув хвостом.

— Привіт, Рубі! Прикраси почекають. Я маю кращу ідею! — замурчав він. — Подивися, що я приніс. Ми йдемо на пікнік до озера! Там є торт, молоко і... ти! Рубі засміялася. Її зелені очі весело зблиснули.

— Пікнік на озері? Це просто суперідея! Я згодна!

     Вона швидко поклала недороблену прикрасу та розсипані камінчики у спеціальну вазу, щоб вони не загубилися, як минулого разу. Потім вона підбігла до шафи і дістала звідти велику, м’яку ковдру. Ця ковдра була незвичайною — вона була зіткана з синього листя чарівних блискучих дерев, які росли на іншому краї лісу. Листя було таким міцним і водночас ніжним, що ковдра здавалася зробленою з оксамиту, і вона постійно переливалася тисячами маленьких іскорок.

— Берімо ковдру і ходімо! — сказала Рубі.

Дивна мелодія

     Друзі вийшли з будиночка і попрямували до озера Кришталевої Сльози. Шлях пролягав через галявини, вкриті рожевою травою, яка м’яко пружинила під їхніми ногами. Птахи-блискунчики співали свої веселі пісні, а повітря було наповнене ароматом солодких квітів.

     Коли вони дісталися берега, Рубі розстелила синю ковдру на м’якій травичці, прямо біля самої води. Смарагдик обережно дістав з кошика тарілку з тортом та пляшку молока.

— Ну що, принцесо, пригощайся! — замурчав він, наливаючи молоко у дві дерев’яні чашки.

      Вони всілися на зручну ковдру і почали разом ласувати тортиком. Сметанний крем та ягоди були просто божественними, а прохолодне молоко чудово смакувало у спекотний день. Смарагдик задоволено мружився, доїдаючи чорничні ягідки, а Рубі розповідала йому про нові книги, які вона знайшла в Дереві-Охоронителі.

      Раптом Рубі завмерла. Шоколадна зірочка, яку вона збиралася покласти до рота, зупинилася на півдорозі.