Розділ 2. Смарагдовий сюрприз та сила щирої дружби

Ранок у Блискляндії розпочався так, ніби саме сонце вирішило сьогодні посміхатися лише для цього лісу. Рубі прокинулася від того, що золотавий зайчик світла лоскотав її ніс. Вона солодко потягнулася, відчуваючи неймовірну легкість. Їй снилося щось прекрасне — чи то польоти над рожевими хмарами, чи то розмови з віковими дубами, — але щойно повіки розімкнулися, сон розчинився, залишивши по собі лише теплий післясмак радості.

— Який чудовий день! — прошепотіла дівчинка, відкидаючи ковдру.

     Її ліжко, сплетене з найніжнішої рожевої трави, було таким затишним, що вставати зовсім не хотілося. Рубі розкинула руки в боки, насолоджуючись ранковою прохолодою, аж раптом її пальці зачепили щось гладеньке на нічному столику.

Дзень-дзелень!

    Звук розбитого скла чи розсипаного кришталю миттєво прогнав залишки сонливості. Прикраса з озерних камінців, яку Рубі дбайливо збирала кілька тижнів, злетіла на підлогу. Кольорові скельця, наче маленькі перелякані зірочки, розлетілися по всій кімнаті. Деякі закотилися під ліжко, інші сховалися у щілинах між дошками підлоги.

— О ні! Тільки не це! — скрикнула Рубі, зіскакуючи на підлогу. — Тільки не сьогодні!

     Дівчинка впала на коліна, розпачливо оглядаючи безлад. Це не була просто дрібничка. Це був подарунок для її найкращого друга — Смарагдика. Сьогодні йому виповнювалося сім років, і Рубі так хотіла, щоб цей день був ідеальним.

Незвичайний іменинник

      Смарагдик був особливим навіть для Блискляндії. Уявіть собі хлопчика, який водночас схожий на пухнасте кошеня. Його тіло вкривало м’яке хутро кольору молодої весняної зелені, а за спиною завжди гойдався величезний хвіст, яким він міг огортатися, наче ковдрою. Але найбільше вражали його вуха — великі, чутливі, вони реагували на кожен шелест лісу. Та головним скарбом Смарагдика були його очі. Величезні, глибокі, вони сяяли таким яскравим зеленим світлом, що здавалося, ніби в них застигли справжні коштовні камені.

      Проте цінували його не за зовнішність. Смарагдик мав дар, про який мріяв кожен: усе, чого торкалися його лапки, ставало цілим. Зламана гілка дерева починала знову рости, розбита ваза зросталася без жодного шва, а сумні думки після розмови з ним перетворювалися на надію. У Блискляндії його називали «Серцем, що гоїть».

Несподіваний гість

    Поки Рубі намагалася виловити з-під шафи останній синій камінчик, у двері її будиночка-пагорба постукали. Тук-тук-тук.

    Три короткі, ритмічні удари. Рубі завмерла. Так міг стукати лише він.

— Рубі, ти вже прокинулася? — почувся м’який, трохи муркітливий голос за дверима. — Я відчув, що в тебе щось впало. Тобі допомогти?

     Дівчинка подивилася на свої порожні руки, потім на розсипане намисто. «Що ж робити? Подарунок зіпсований!» — промайнуло в голові. Але діватися було нікуди. Вона глибоко вдихнула, поправила свою білу футболку і відчинила двері.

      На порозі стояв Смарагдик. Його салатове хутро переливалося на сонці, а іменинний ковпачок кумедно зсунувся на одне велике вухо.

— Ой, Смарагдику! З днем народження! — Рубі спробувала посміхнутися, хоча її очі були повні смутку. — Заходь... але, будь ласка, дивися під ноги.

— Що трапилося, принцесо? — запитав кото-хлопчик, обережно переступаючи поріг. Побачивши камінці на підлозі, він усе зрозумів.

— Розумієш, — почала виправдовуватися Рубі, заломлюючи руки, — я так старалася... Я діставала ці камінці з самого дна озера, вибирала найкращі кольори. Я хотіла подарувати тобі це намисто на твій день народження, але я така незграбна! Я зачепила його, і нитка розірвалася. Тепер у мене немає для тебе подарунка... вибач мені, будь ласка.

     Смарагдик нахилив голову набік, його довгі вуса затремтіли.

— Рубі, подивися на мене, — тихо сказав він. — Хіба ти забула, хто я такий? Не варто засмучуватися через те, що можна виправити. Давай зробимо так: ми разом зберемо всі-всі частинки в одну коробочку. Кожен камінчик, кожну ланку ланцюжка.

Магія відновлення

     Вони взялися до роботи. Рубі збирала великі камінці, а Смарагдик своїми чутливими лапками діставав найдрібніші деталі з найбільш важкодоступних щілин. Коли останній шматочок опинився в дерев’яній скриньці, кото-хлопчик поклав на неї свої м’які зелені лапи.

     Він заплющив свої смарагдові очі й тихо замурчав — це був звук, схожий на вібрування струни. Потім він набрав повні легені повітря і легенько дмухнув на коробочку. З-під його лапок вирвалося ніжне зелене сяйво, а кімнатою прокотилася хвиля тепла.

      Коли Смарагдик прибрав руки, Рубі затамувала подих. Вона повільно відкрила кришку. На дні лежало ідеальне намисто. Кожен камінчик стояв на своєму місці, а нитка стала ще міцнішою, ніж була раніше. Вона сяяла так яскраво, ніби ввібрала в себе частинку сили самого Смарагдика.

— Ох! Це... це неймовірно! — Рубі обережно взяла прикрасу і простягнула другу. — Це справді тобі! Тепер воно ще гарніше. З днем народження, мій найкращий друже!

      Смарагдик задоволено мругнув. Замість того, щоб взяти подарунок руками, він спритно підкинув намисто носиком, і воно, описавши дугу в повітрі, м’яко опустилося йому на шию. Озерні камінці миттєво засяяли на фоні салатового хутра, наче справжні зірки на нічному небі.

— Дякую, Рубі! — він підійшов до неї й міцно обійняв своїми волохатими теплими лапами. Від нього пахло лісовим мохом і чимось солодким. — Тепер я відчуваю, що свято справді почалося! А тепер — біжімо! Весь ліс уже чекає на нас!

Танці біля Головного Пня

      Вони вибігли з будиночка і помчали через рожеву траву. Чим ближче вони підходили до центру Блискляндії, тим гучнішою ставала музика. Це не був звичайний оркестр. Музику створювали птахи-блискунчики. Вони розсілися на гілках навколо Головного Пня — величезного зрізу стародавнього дерева, який служив мешканцям сценою.