Розділ 1. Секрети рожевої трави та дівчинка з кольору заграви

На краю всесвіту, там, де сонячні промені не просто світять, а лоскочуть землю, розкинувся ліс, подібного якому ви не знайдете на жодній мапі. Навколо росли велетенські дерева. Можливо, колись вони й були дубами, але за тисячі років їхня кора стала сріблястою, а стовбури — такими могутніми, що навіть десятеро дорослих, взявшись за руки, не змогли б обійняти одного такого велетня. Поруч із ними дихалося інакше: серце починало битися в такт лісу, і ставало трохи ніяково, ніби ти зайшов у гості до стародавнього мага, який саме зараз заснув.

    Смарагдове листя на кронах не просто шелестіло від вітру. Ні, воно виводило тиху, монотонну пісню, схожу на мурчання велетенського кота. Під ногами ж замість звичного сірого ґрунту розстилалася нескінченна ковдра рожевої трави. Вона була такою м’якою та пружинистою, що кожен крок перетворювався на маленький стрибок, ніби ви йдете по велетенській цукровій хмаринці.

     Серед цієї рожевої ніжності були розсипані великі сині квіти. Їхні пелюстки закручувалися у химерні спіралі, нагадуючи морські мушлі або вушка казкових істот. А аромат... О, цей запах був справжньою пасткою для ласунів! Варто було лише наблизитися до галявини, як у роті з’являвся солодкий присмак стиглої суниці та ванільного пломбіру. Але будьте обережні! Якщо ви наважитеся встромити носа в саму середину квітки, щоб вдихнути глибше, магічний пилок миттєво змусить вас чхнути так сильно, що з навколишніх дерев посиплеться листя.

     Якщо пройти далі, крізь завісу мерехтливого туману, погляду відкривалося озеро Кришталевої Сльози. Вода в ньому була настільки прозорою, що здавалося, ніби рибки не пливуть, а левітують у повітрі. Кожна рибка була справжнім витвором мистецтва: золотисті лусочки змішувалися з яскраво-бірюзовими плавцями, і коли вони зграйкою проносилися повз водорості, це виглядало як злагоджений балетний танок.

     Навколо не змовкали птахи. Їхні голоси перепліталися у складні мелодії, від яких у грудях ставало лоскотно, а на душі — дуже спокійно. У цьому лісі мешкало чимало звірів: руді лисиці з неймовірно довгими пухнастими хвостами, статні вовки з очима кольору бурштину та прудкі зайці. Проте всі вони були «інакшими». Їхня шерсть часом поблискувала іскрами, а самі вони, здавалося, розуміли людську мову без жодного слова. Це було місце таємниць, де за кожним кущем ховалася загадка.

Принцеса у червоних кедах

     За дзеркальним озером в’юнилася вузька тропа, що вела до незвичайного селища. Там височіли дивні пагорби, вкриті тією самою рожевою травою. З першого погляду — просто гірки, але варто було обійти таку «купину» з іншого боку, як ви помічали круглі дерев’яні двері та маленькі віконця з фіранками. Кожен пагорб був затишним будиночком.

      В одному з таких будиночків жила Рубі. Якби ви зустріли її на стежці, то обов’язково б обернулися. Рубі було дванадцять — чудовий вік, коли ти вже достатньо доросла, щоб досліджувати світ. При цьому все ще дитина, тому хочеться вірити в дива. Її волосся було кольору стиглої вишні або навіть рубіну, а очі сяяли яскравою зеленню, наче молоде листя після дощу.

     Як і всі мешканці Блискляндії, Рубі не народилася у звичайний спосіб. Вона з’явилася з чарівного кокону, схожого на величезну перлину, що висіла на гілці вікового дуба. У цьому лісі життя починалося відразу з усвідомлення: мешканці виходили з коконів уже готовими до пригод, вміючи говорити, сміятися і відчувати красу.

     У день, коли кокон Рубі розкрився, сталося диво. Небо над лісом раптом потемніло, а потім з хмар посипався не дощ, а мільярди червоних блискіток. Вони кружляли в повітрі, вкриваючи дерева та траву мерехтливим пилом. Саме тому мешканців називали блискунчиками, а їхній дім — Блискляндією. Червоний дощ пророкував появу лідера, і Рубі виправдала ці очікування, з часом ставши принцесою лісу. Але вона не була тією принцесою, що сидить на троні.

     Рубі була високою, підтягнутою та дуже активною. Кожного ранку вона починала з гімнастики на березі озера, роблячи такі карколомні кульбіти, що навіть зайці зупинялися подивитися. Її стиль був далеким від пишних суконь. Найбільше вона любила свій чорний комбінезон, під який одягала білосніжну футболку. А на ногах у неї завжди були яскраві червоні кеди.

«Зручність — це головне, коли треба встигнути допомогти всім блискунчикам до заходу сонця!» — часто казала вона, зав’язуючи шнурки.

Магія малюнка та Книга Знань

     Ви запитаєте, звідки у магічному лісі взялися сучасні кеди чи комбінезон? У Блискляндії діяла особлива система «замовлень». Якщо тобі щось було потрібно — від нового олівця до стильного взуття — ти мав це намалювати.

     Рубі годинами сиділа над аркушами паперу, ретельно вимальовуючи деталі своїх майбутніх кедів: кожен рядок, кожен вигин підошви. Ввечері вона клала малюнок під двері свого будиночка-гірки, а вранці, щойно перші промені торкалися рожевої трави, на місці паперу вже стояла коробка з новеньким взуттям. Головна умова — малюнок мав бути щирим і наповненим бажанням.

      Але справжньою пристрастю принцеси були книги. У самому центрі лісу росло Дерево-Охоронець — найстаріша рослина у світі. В його корі, біля самого коріння, була замаскована маленька кнопка, схожа на звичайний сучок. Рубі знала секрет: якщо натиснути на неї тричі, частина стовбура безшумно від’їжджала вбік, відкриваючи вхід до величезної бібліотеки.

     Там, у прохолодній напівтемряві, на полицях стояли тисячі книг. Рубі могла проводити у цьому місці години, гортаючи сторінки про далекі країни, зірки та будову механізмів. Читання робило її розум гострим, як бритва, а серце — відкритим до нових ідей. Саме завдяки книгам вона дізналася про гімнастику, спорт і те, як важливо розвивати не лише магію, а й власне тіло.

Підводні скарби

      Проте найбільша таємниця Рубі ховалася під водою. Вона обожнювала озеро Кришталевої Сльози не лише за його красу, а й за те, що воно приховувало на дні.