2

У голосі хлопця відчувалася певна гордість. Віра захоплено розглядала коней. Доглянуті, однакові, запряжені по троє і більше схожі на витвір мистецтва, випромінювали велич.

- А ти не боїшся, що нас побачать люди?

Ілля підійшов до дівчини, ніжно схопив її долоню та неспішними кроками повів ближче до своїх тварин.

- Ні, на карету накладена магічна ілюзія. Коли ми піднімемося в повітря, нас ніхто не побачить.

- В повітря?

В дівочих очах, що нагадували два ясні ізумруди, знову поселився страх. Ілля сильніше стиснув її руку.

- Так, мої коні літають. Не бійся, все буде добре.

Підбадьорливо поцілував Віру в щоку. Не відпускаючи її тендітну долоню, допоміг забратися на колісницю. Дівчина, аж до побіління пальців, міцно вчепилася в передній борт колісниці. Однією рукою Ілля продовжував тримати руку коханої, а іншою схопився за спеціальний повід, в який були з'єднані вуздечки всіх коней. Один змах нею і колісниця піднялася в повітря.

Вони летіли високо над містом, милуючись його красою. Всупереч очікуванням дівчини, вона не відчувала холодний подих вітру. Як пояснив Ілля, таке можливо за допомогою магії. Досить швидко вони прибули до спального району та опустилися на землю. Дівчина поділилася своїм захопленням, коли доторкнулася чорними туфлями до асфальту:

- Це було дивовижно. І часто ти так літаєш?

- Так, це відмінний спосіб уникнути заторів. - Хлопець змахнув рукою і золота колісниця перетворилася на знайомий мотоцикл. – Можу спокійно залишати тут, ніхто не вкраде. Жодна людина не може його водити крім мене, транспорт зачарований.

Віра здивувалася, скільки всього не знала про свого хлопця. Вони піднялися на сьомий поверх і опинилися у затишній двокімнатній квартирі. Віра часто бувала в ній, але сьогодні якось підозріло оглядала її, поводилася так, наче перебуває тут уперше:

- А твоє житло не перетворюється на розкішний палац чи бідну печеру?

Сміх хлопця заповнив кухню, у якій вони перебували. Ілля налив гарячу воду у чашку, де вже знаходився чайний пакетик.

- Ні, такої здатності вона немає. Віро, я такий, яким ти мене знаєш, просто володію магічними силами.

Ці слова трохи заспокоїли дівчину. Зрештою вона його кохає, з ним так добре і спокійно, що наявність надприродних здібностей зовсім не лякало. Вранці, на своїй золотій колісниці, Ілля підвіз її на роботу. Поцілував та одразу попередив:

- Не залишайся сама, тепер для тебе це небезпечно. Змій не нападе в присутності інших людей. За найменшої підозри про загрозу – телефонуй, я примчу. Сьогодні спробую відшукати Скипер Змія та способи його здолання.

Весь день Віра провела з острахом. Рятувало лише те, що працювала у кабінеті не одна. З нею за сусіднім столом, за своїм робочим місцем пропонувала туристичні тури Світлана. Вона якраз обирала оптимальний варіант подорожі для примхливої брюнетки з чихуахуа на руках, як до кабінету зайшов чоловік. Високий та худий, з дуже блідою шкірою, на якій виднілися сині вени, він здавався дещо моторошним. Крижаний погляд сірих очей, викликав хвилю холоду на спині Віри та невидимими голками пронизував до кісток. Волосся молочного кольору ледь сягало вух, а тонкі вуста розтягнулися у легкій усмішці. Сів на стілець навпроти дівчини та хриплим голосом звернувся до неї:

- Я пропоную Вам тур.

Таке вона чула уперше. Вважаючи, що майбутній клієнт обмовився, поспішно виправила його:

- Ви хотіли сказати, чи можемо ми запропонувати Вам тур?

- Ні. Я пропоную тур до темної сторони Вашої душі та найпотаємніших бажань.

Віра не встигла нічого відповісти, як загадковий чоловік перетворився на Скипер Змія. Його передні лапи та клішні загрозливо опустилися на стіл і дівчині вмить забракло кисню. Очі істоти отримали жовтий відтінок та вертикальні зіниці. Вони немов зачарували Віру, вона не могла поворухнутися. Скипер Змій прудко розвернувся боком та встромив своє списоподібне жало хвоста в шию дівчини.

Вона відчула гострий, пекучий біль, який швидко змінився повною байдужістю. Вмить зникли всі страхи, турбота та любов. Перед очима дівчини з`явилася пітьма, що повільно проникала в тіло, захоплювала душу, міцно стискала у своїх обіймах та породжувала ненависть, злість, лють.

Від вигляду Скипер Змія, маленька собачка з гавкотом втекла від своєї власниці у прочинені двері.  Брюнетка закричала, схопилася на ноги та кинулася слідом за песиком, але її крик одним точним рухом зупинила істота, пронизавши груди.

Світлана, нажахана побаченим, поглядом пробіглася кімнатою у пошуках порятунку. Не вигадала нічого кращого як сховатися під стіл, який в ту мить здавався їй надійною кам`яною фортецею. Вона сіла на підлогу, притулила коліна до грудей та долонями вхопилася за голову. Їй хотілося, щоб весь цей жах зник. Глухий стук масивних ніг повільно, не поспішаючи, наближався до неї. Створіння ніби отримувало задоволення від полювання та насолоджувалася страхом своєї жертви. Змій підійшов до столу та одним рухом здоровенної клішні, підняв його в повітря та жбурнув убік. Він з гуркотом упав на підлогу.

Дівчина скочила на ноги, схопила чорне офісне крісло та прикрилася ним, виставивши металеві ніжки до істоти. Змій, цілячись в шию, запустив свого довгого хвоста. Світлана підняла крісло до верху і створіння безрезультатно вжалило його. Такий опір тільки викликав зайвий азарт у холоднокровного. Він клішнею схопив крісло та потягнув на себе. Тонкі пальці Світлани розімкнулися і вона позбавилася єдиної перешкоди між нею та Змієм. Створіння не вагалося, поцілило гострим, отруйним шипом у живіт. Скипер Змій повернув собі людську подобу. Задоволений своєю роботою гордо покинув кабінет.