1

Віра вийшла на вулицю та полегшено зітхнула. Раділа, що покинула задушливий невеличкий офіс, у якому провела весь день. Промайнула повз каштан, зеленим листям якого грався легкий вітерець, зайшла у двір і викинула пакет зі сміттям. Нетерпляче подивилася на смартфон. Її коханий хлопець Ілля повинен зараз під'їхати по неї й, нарешті, вона порине у безтурботний вечір. Саме те, що їй потрібно після напруженого робочого дня. Почула різкі звуки й перевела погляд вперед.

До неї швидко наближалася дивна істота, про існування якої дівчина навіть не підозрювала. Створіння з тілом скорпіона, покрите мідною лускою, що грайливо переливалася на сонці. Масивний хвіст з чітко вираженими сегментами та гострим кігтеподібним шипом на кінці, дугоподібно піднятий угору, мав загрозливий вигляд. Шість лап та дві передні клішні наштовхували на думку, що це велетенський скорпіон, який не поступається своїми розмірами бику, але з черевця істоти виходила довга зміїна шия і голова. Жовті очі з вертикальними зіницями хижо дивилися на Віру. Від цього погляду страх проник аж до кісток і там невидимими лещатами скував тіло.

Дівчина не усвідомила як впустила смартфон зі своїх рук та як він з тупим звуком впав на асфальт. Створіння було надто близько до неї, коли у Вірі спрацював інстинкт самозбереження і вона змогла поворухнутися. Не роздумуючи кинулася тікати. Цокіт високих підборів створювали дзвінкі звуки, що тільки заохочували істоту. Дівчина відчула гостру клешню на своїй щиколотці. Немов важкі кайдани окутали її ногу і потягнули назад. Не втримала рівновагу та впала на брудний асфальт.

Віра перевернулася на спину, намагалася відвоювати своїй нозі бажану свободу. Її серце нестримно калатало, здавалося, його стук був таким же голосним як церковний дзвін. Легке тремтіння пробіглося крижаною хвилею по всьому тілу. Створіння сильніше стиснуло ногу та наблизилося до Віри. Воно розкрило велику пащу, оголивши гострі зуби та загрозливо демонструвало роздвоєний язик. Наче потішалося над своєю безпорадною здобиччю і живилося її страхом, не поспішало наносити смертельний укус.

Звук розлюченого мотора привернув увагу істоти. На великій швидкості у мідне черевце врізався мотоцикл. На диво створіння лише страхітливо зашипіло, проте ніяких поранень це зіткнення не завдало, і сам транспорт залишився неушкодженим. Вірі не потрібно було, щоб байкер у чорній шкіряній куртці знімав свого шолома, вона знала -  це її Ілля. Хлопець не вагаючись, стрибнув на спину велетенському псевдоскорпіону. Істота звільнила зі своєї стальної хватки ногу дівчини й активно розмахувала клешнями та хвостом, намагалася схопити парубка. Ілля вправно ухилявся:

- Віро, тікай!

Немов прокинулася зі страшного сну, дівчина відповзла назад та змогла підвестися на ноги. Кров дрібними краплинами прикрасила шкіру і наче рубіновий браслет огорнула ногу. Й досі відчувала різкий біль, що гострими голками досягав кістки. Проте, зараз найбільше хвилювалася за коханого.

Ілля зістрибнув з істоти та зупинився за декілька метрів від неї. Високо простягнув руку до похмурого неба, на якому ще хвилину тому усміхалося сонце. В його долоні з'явилася стрілоподібна блискавка. Не роздумуючи, хлопець направив її на ворога. Створіння засвітилося голубим спалахом та зашипіло. Різко розвернулося і швидко перебираючи лапами, поспішило до темного виру, що раптово утворився. Круговерть чорних вітрів нагадував скручену змію, яка обвила своїм мускулистим тілом жертву. Істота забігла у цей вітряний диск та безслідно зникла разом з ним. Ілля занепокоєно підбіг до дівчини:

- Ти як, нога сильно болить?

Він зняв шолома і з-під нього шовковим водоспадом розсипалося волосся відтінку темного вугілля. Підбриті скроні надавали йому дещо брутального вигляду, проте дівчина знала – це лише ззовні. Хлопець присів та своїми карими очима оглядав поранену ногу. Віра мимовільно потягнула сіру спідницю до низу, намагаючись прикрити нею коліна. Не те, щоб вона соромилася коханого, але десь, на підсвідомому рівні, її руки самі зробили такий жест.

- Скажи мені, що я не збожеволіла і ти теж бачив те створіння.

Ілля підвівся та поглянув в зелені очі наповнені страхом. Пасма світлого волосся втекли зі строгої гульки та вільно спадали на обличчя. Пухкі вуста манили хлопця, хоч він і розумів – зараз не найкращий час для виявлення своїх почуттів, проте не втримався від короткого поцілунку:

- Бачив. – Хлопець ніжно схопив її руки у свої долоні: - Віро, те, що я скажу, звучатиме дивно, але це правда. Ця істота – Скипер Змій. Він навертає людей в темний світ. Вжаливши свою жертву, повністю позбавляє її світлих почуттів, посіює в серці ненависть, зло, гординю. Створіння напало на тебе через мене. Я – Перун. Точніше володію його силами.

Віра істерично засміялася. Дивилася на нього як на божевільного. Щоб упевнитися, що це не якась модна кличка, запитала:

- Перун? Це язичницький бог?

- Так. – Ілля сильніше стиснув її долоні. - Послухай мене. Насправді, він був звичайною людиною поки не отримав могутню силу. Йому та ще декільком людям, вдалося заволодіти магічними здібностями. Опанувавши чари та оцінивши свою перевагу, вони проголосили себе богами. Їхнє життя хоч і тривало довше, але уникнути смерті не вдалося нікому. Після загибелі першого Перуна, його сила перейшла іншому чоловіку, а від нього – наступному магічному спадкоємцю. Десять років тому вона дісталася й мені. З цим Скипер Змієм давня історія. Ще перший Перун якось його здолав, проте як з'ясувалося не назавжди. Змій повернувся на Землю і я можу його знищити, щоправда, не знаю як.