Ідеї ідуть в дощ.

На планеті Мнемон, де поезія під забороною, а блискавки визнані занадто емоційними, жив собі мислитель без ніг, але з гіперактивною свідомістю — Іліон. Його спокійне, філософське існування перериває несподівана зустріч із… задумом. У буквальному сенсі — він падає йому просто на голову у вигляді блискавки з характером. З цього моменту починається сюрреалістична злива ідей, чаю, метафор і (можливо) сенсу життя.

Це оповідання — вибухова суміш філософії, гумору та літературної анархії. Ідеально підійде тим, хто не боїться трохи абсурду, трішки блискавки і великого бажання щось створити. Або хоча б заварити чай.

——

Десь на околиці Всесвіту, трохи лівіше від сузір’я Печеної Картоплі і двома кварталами вниз по галактичному шосе G42 (обережно, ями!), існувала планета з потенціалом генія, але з темпераментом лінивого кактуса. Називалася вона Мнемон.

Мнемон мав усе, щоб бути розумною цивілізацією: гравітацію (трішки здувалося зранку), хмари (у формі саркастичних котів), архів із 10 347 томів «Як правильно жити» (і жодного про те, як вижити у понеділок), та одну (1) живу істоту — мислителя на ім’я Іліон.

Іліон був, як казали архівні плітки, чистим розумом. Тобто головою з антенами, у якого колись були ноги, але він здав їх у переробку на етичному пориві після перегляду мотиваційного відео «Будь легшим за думку!»

Весь свій вільний час (а його було 24/7) Іліон витрачав на філософські питання:

— Чи існує задум, якщо його не зареєструвати у формі Б-88?

— Чи блискавка — це просто гнів Всесвіту, якому набридли наші понти?

— І якщо чайник не видно, чи не став він вже богом?

І от у такий момент просвітленої пасивності, коли мозок Іліона тільки-но збирався вловити щось важливе, як от “завести рослину” чи “запитати у дзеркала, хто він”, — Всесвіт не витримав.

Блискавка.

— ОЙ! — сказав Іліон, досить переконливо.

— Йо, я твій задум, — сказала Блискавка і гримнула пальцями, від чого три архівні полиці миттєво стали поезією.

Вона була красива, як апокаліпсис у блискітках. Сяяла, іскрила, мала запах озону, пригод і злегка підгорілої фантазії. Сіла прямо на архів, склала ноги в позі «лотос у ступі» і почала креслити щось в повітрі.

— Я ж просто хотів подумати, чи не зробити чаю… — пробелькотів Іліон, намагаючись не втратити свідомість від перфорації думки.

— Вітаю. Це був поштовх.

— До чого?

— До всього, — сказала Блискавка, й одна її брова піднялася у формі знаку оклику.

З її волосся сипалися ідеї, як з мішка з картоплею, але інтелектуальною. Одна ідея вдарила в землю — тепер там квітне романтична комедія. Інша — у дах архіву (випадково створивши театр абсурду). Третя — у чайник, який одразу з’явився, парував розумним паром і виглядав більш осмислено, ніж Іліон.

Почався дощ. Він був трохи фіолетовий, трохи липкий і на 87% складався з потенційних сюжетних ліній. Мнемон ожив. У прямому сенсі — одна метафора зжерла частину даху.

А Іліон… нарешті перестав шукати ідею. Вона буквально впала йому в голову. Сліди залишились — тепер він міг ловити радіо.

⸻

Кажуть, з того часу кожен задум — це трохи блискавка. Він вривається без попередження, гримить у голові, викликає алергію на прокрастинацію й змушує вас або творити, або пити каву до нервового тремору.

І якщо ви раптом чуєте легке потріскування над вухом — не панікуйте. Це до вас іде:

• Блискавка.

• Або Задум.

• Або чайник, який усе це придумав.

Залежить від погоди у Всесвіті. І рівня кофеїну в системі.