~4~

Розклавши свої речі, ми з Кессі вирушили на пошуки їдальні. Вона знаходилася у головному корпусі і для всіх факультетів одна.
І ми напевно ще довго б блукали, але нас зустрів Пітер.
— Я знаю, що ти зробила, Кесс! - подивився хлопець на мою сусідку, коли ми розмістилися за одним із столиків.
— Тоді ти маєш розуміти, що я не мала вибору. Чи я, чи ця болонка! - почала виправдовуватися подруга.
— До тебе хотіли поселити твою сестру? - перевів погляд на мене Пітер.
— Так. І я дуже вдячна Кессі за її рішення. І можу сказати, що не підпущу до неї жодного з бойовиків.
— Ха... Про це можеш не хвилюватися! Пройде кілька днів, і вони самі почнуть обходити мою малу стороною! – усміхнувся хлопець.
Нам на стіл левітував лист, на якому був перелік страв.
— Вау, у них система магобслуговування! - захоплено вигукнула Кессі, але помітивши мій нерозуміючий погляд, пояснила. — Ти просто вибираєш страву і озвучуєш її. Дивись. Овочеве рагу, салат з рахі та черешневий морс.
І перед дівчиною матеріалізувалися тарілки із вибраними нею стравами.
Пітер замовив те саме, і помітивши мій погляд, пояснив.
— Цілителі працюють із природними потоками, тому ми не вживаємо в їжу м'ясні продукти. А ось тобі, навпаки, потрібно вибирати м'ясо та жири.
Я так і вчинила, вибрала запеченого перепела, салат з овочів та сирну нарізку, та й закріпила все це чаєм з вербеною.
Після вечері ми пройшлися парком і невдовзі повернулися до своєї кімнати, збираючись прийняти душ перед сном. І ось тут на нас чекав конфуз.
У нашій кімнаті не було кімнати із санвузлом. Всі зручності були спільними на весь поверх.
— І що будемо робити? - запитала у подруги.
— Як що? Пробивати собі місце під сонцем. Я не збираюся лягати спати не викупавшись. Ходімо.
І взявши халат з рушником і ванними дрібничками, Кессі вийшла з кімнати.
Я пішла за нею.
Біля душу був невеликий, але натовп. Майже всі хлопці були в домашніх штанах та з оголеними торсами.
— Гей, хлопчики, може поступитеся місцем двом чарівним леді!? - окинула їх поглядом Кессі.
— Можете приєднатись до нас! - посміхнувся один із хлопців.
— Ага, а ми вам і спинку потремо! – підтримав його другий.
У коридорі пролунав дружний сміх.
— Ой, хлопчики, я, звичайно, не проти, але за однієї умови! - зітхнула подруга, окидаючи присутніх важким поглядом. — Якщо ви погодитеся взяти участь у моєму експерименті.
— В якому? - пожвавішали хлопці.
— Та, це так, дрібниця. Лише трепанація черепа бойового мага. А щоб вам було не так страшно, в душі я накладу на вас заклинання Тродуса. - після цих її слів, у коридорі залишилися тільки ми вдвох. — Гей, ну куди ж ви?
— Ем... Кесс! А що це за заклинання Тродуса?
— О, Тродус був великим ученим. Він досліджував захворювання мозку, і вигадав дуже дієве заклинання, яке накладається на мокру голову, і знімає скальп. На якийсь час звичайно, але цього вистачає, щоб вскрити черепну коробку. Звідси й назва.
— Ого! А ти страшна людина! - вигнула я брову.
— А то! - і в цей момент з душу вийшли троє хлопців, серед яких був Гірка, помітивши нас він щось шепнув іншим, і вони швидко ретирувалися. — Ідемо. А то я вже засинаю.

А вранці у нас була огидна побудка. Рівно о четвертій ранку, на весь гуртожиток рознісся рев, та такий, що ми з Кес попадали з ліжок і позатуляли вуха руками.
— Що це таке? – прокричала подруга.
Приблизно через пів хвилини, рев стих і рознеслося, здавалося на всю академію.
— Побудова за тридцять хвилин, на задньому дворі гуртожитку Бойового факультету. Форма одягу – спортивна.
І ми з Кессі підскочили, схопили рушники, зубні щітки та щітки для волосся, і побігли в умивальню.
За півгодини, ми стояли на задньому дворі, серед здавалося двохсот бойовиків.
Ми всі вишикувалися в шеренгу. Спочатку йшов п'ятий курс, потім четвертий, а ми першокурсники в самому кінці.
До нас вийшов магістр Шепард, окинув нас прискіпливим поглядом, і зупинивши його на Кессі, промовив:
— Студентка Мілс! Похвально, звичайно, що ви вирішили приєднатися до ранкових тренувань, але ви цілитель і вам тут не місце. Марш до гуртожитку, досипати! - і так це було сказано, що моя сусідка спритно розвернувшись, помчала до гуртожитку.

— Отже, - окинув магістр усіх поглядом. — Хто мене ще не знає, я магістр Шепард, декан факультету Бойової магії, і я викладатиму у вас Техніку бойових заклинань та захисту. А також проведу сьогоднішнє тренування. Завтра ж до нас приєднається пан Ректор.
Що? Сам ректор? Він проводитиме ранкові тренування?
Здивувалася не тільки я одна, як виявилося, решта теж не була до цього готова. Окрім, напевно, п'ятого та четвертого курсів, для них схоже це новиною не було.
— Тиша в строю. Десять кіл навколо гуртожитку, потім розминка. - промовив магістр Шепард, і всі зірвалися з місця.
Чомусь до цієї пробіжки, мені здавалося, що гуртожиток не такий великий, але...
Для мене, що звикла бігати вранці вдома, все одно ця пробіжка стала випробуванням, і вже на сьомому колі я збилася з кроку, закололо у боці і я важко дихала.
— Гей, красуне! - пригальмував хлопець, що біг попереду. — Ти непогано почала, не здавайся. Якщо потрапиш у чверть тих, хто прибіг останніми, то Шепард не спустить цього і додасть додаткових годин на тренування.
— Він, що хоче вбити нас раніше відведенного часу? - не стрималася я.
— За його словами, він хоче зробити із Бойовиків, справжніх мужиків. – усміхнувся хлопець. — Я, Доріан, четвертий курс.
— Мелані! І мені ніколи не стати справжнім мужиком. Я дівчина!
— А магістру начхати. - з нами зрівнялася світловолоса дівчина. — Якщо ти вступила на Бойовий факультет, то мусиш довести, що ти цього гідна. Доріане, ми відстаємо від своїх, чи ти вирішив підставитися через першокурсницю?
— Не звертай на Берту уваги, - сказав Доріан, проводжаючи поглядом дівчину, що обігнала нас. — Їй свого часу теж нелегко довелося, але зараз вона дасть фору багатьом хлопцям.
Висловлювання дівчини на мою адресу мені не сподобалося, і прийшла впевненість, що ми точно не станемо подругами.